Анатолій та Інна можуть похвалитися неймовірною екзотичною рослиною.
Найбільшу агаву Волині пересаджували краном
Рослина, яку плекають Інна та Анатолій Вавдійчики з Маневичів, ледве вмістилася у бус
Хоча останніми роками на обійстях волинських господарів дедалі більшає екзотичних рослин, але не щодня доводиться бачити велетня до трьох метрів висотою. А саме такий вазон має подружжя Вавдійчиків.
Першого паростка господар привіз із Польщі. Деякий час вирощував, аж поки син не побачив оголошення про продаж агави у Тернопільській області. Тамтешні власники продавали її, бо вже не хотіли доглядати. Мовляв, півсела треба збирати, аби занести на зиму в хату. Тож і продали за символічну ціну — 100 доларів.
— Коли почали її вантажити, то в бус вона не влізла, — розповідає Анатолій. — Поклали на бік. Поки привезли, то трохи потріпалася. Але з тих листків досі жодного не залишилося.
Відтак уже п’ять років агава живе в Маневичах. У поліському кліматі мексиканському екзоту ведеться геть непогано. Про це свідчать насамперед щорічний приріст: щосезону з’являється кілька листків. Забігаючи наперед, скажу: американські підвиди, що їх Вавдійчики розвели значно пізніше, іноді «вішають вуха» — може, через те, що висадили у чорнозем.
Якогось особливого догляду, як каже господар (бо то таки насамперед його дітище), агава не потребує. Для посадки використали суміш піску та торфу. Поливати її треба рідко, раз на рік підживлювати настоєм органіки. А от нинішня спека кущеві трохи шкодить: Анатолій показав на споді листків темні риски: це місця сонячних опіків. Адже промені мали б падати тільки зверху. З часом листки обрізають. Вони дуже волокнисті. Тож поки свіжі, їх можна стяти гострим ножем. А от коли зріз підсохне, то стає твердий і дерев’янистий.
Переміщують велетенський кущ батько вдвох із сином. Добре, що діжку передбачливо замовили з коліщатами.
Найбільше на незвичну для наших країв мешканку впливає, так би мовити, «зміна клімату». Щовесни її викочують на подвір’я, щоосені ховають у гараж, де протягом зими цілодобово горить денне світло. Після такої процедури, як запримітили господарі, листки сильно падають.
— Цього року викотили на початку березня — трохи зарано. Він (для господаря ця рослина чоловічого роду. — Авт.) трохи підмерз. Був гарніший, стрункіший, — Анатолій підходить до окраси подвір’я. — Не хотілося назад закочувати. Ми ставили поруч залізний таз, де палили дрова. Листки стояли, а коли підморозилися, почали падати. Я їх стягнув, щоб тверділи у вертикальному положенні. Інакше вітер розгойдує їх і вони колючками пошкоджують один одного. Хоча по телевізору показують агави у різному стані: потріпані, неідеальні.
Переміщують велетенський кущ (хоч і з трудом) батько вдвох із сином. Добре, що діжку передбачливо замовили з коліщатами (загалом, за словами Анатолія, знайти файні великі горщики — ціла проблема).
Мексиканська красуня непогано почувається на Волинському Поліссі.
А от пересаджували агаву за допомогою крана!
— А як його було інакше підняти? Перший горщик був абиякий, і я його просто розбив, — каже Анатолій Вавдійчик. — Вдруге — збив обручі, діжку трохи розкрили і зачепили кореневище з ґрунтом стрічками.
Чоловік каже, що й чимало його знайомих розводять цих екзотів. Адже жоден паросток не пропадає: усі їх він збирає і висаджує в горщики. Звісно, рослина потребує зусиль для догляду. Але зате яке естетичне задоволення можна отримати від її споглядання! А от спроба сусіда полікуватися зрізом із листка закінчилася невдачею: чоловік отримав сильний хімічний опік, аж пухирі позбігалися.
— Текілу не робимо, бо не знаємо рецепта, — сміється Анатолій у відповідь на моє запитання.
А я не сумніваюся, що навіть якби знали, то хіба перевели б таку красуню?
