Інколи я відчуваю, що ніколи й нікому ще не віддавалася так, як захотіла б віддатися тобі…
Стояти над прірвою – це моя нова гра
Ти моя примха, моя забавка, моя катастрофа… Я давно нікого не кохала. Знаєш, так незвично. Завжди в моєму серці хтось був. Я ніколи не залишалася сама. Я й тепер не сама, а серце мовчить. Це неправильно. Це не я. Це зовсім на мене не схоже. Я так багато знаю про любов… Якої нібито не існує. І як же мені холодно в цьому світі без того, чого нібито й не існує… Тому я тепер так часто підходжу до краю прірви
Ти схожий на мужчину моєї мрії. Якоїсь такої безглуздої мрії, ще підліткової. Коли хочеться, щоб хтось захистив від усього світу, посадив на якогось там коня і повіз якнайдалі, де не може бути нічого злого. І де нема нелюбові. Ніби так буває…
Я ніколи не зачеплю тебе своєю мрією. Вони в мене завжди збуваються. А я боюся навіть подумати, що буде, коли в моєму житті зненацька збудешся ти. Коли я випадково ловлю твій погляд, мені стає зрозуміло, що ти бачиш мене наскрізь. І мені чомусь стає так незатишно, ніби я стою над прірвою і сильний вітер моїх же бажань може скинути мене туди. Тому я тебе боюся і не дозволяю собі навіть думати про тебе. Так буває, коли в мені перемагає розум.
Я ніколи не зачеплю тебе своєю мрією. Вони в мене завжди збуваються.
Але іноді, коли я відпускаю бажання на волю, приходить розуміння, що ніколи й нікому я ще не віддавалася так, як захотіла б віддатися тобі… І чому саме тоді, коли я бачу тебе, в мені прокидається щось первісне, від чого мені хочеться плакати і сміятися водночас? Здається, я можу бути такою, якою ти захочеш мене мати. У цих ілюзіях для мене нема нічого нового. А ти уникай мене. Не дозволяй мені наближатися. Бо це занадто навіть для мене. Я ніколи нікому не хотіла довіряти.
Мені добре в моєму затишному світі, де давно вже не ходять чужі. А ти чужий. Ти читаєш мої думки, чи мені просто так здається? Я не люблю, коли хтось так легко читає мої думки і навіть не намагається того приховати. В тебе свій вітер і своя прірва… Добре, що ми стоїмо по різні її боки. Це все, що є між нами.
Коли стоїш над прірвою, чомусь не хочеться робити кроків ні вперед, ні назад. Вперед — безглуздо і небезпечно. А назад не ступаєш, бо втратиш насолоду, яку дає передчуття того, що сталося б, якби ти необережно зробив крок за край… Я милуюся тобою зі свого краю.
Це моя нова гра — стояти над прірвою…
Ші МУР.
