«Так істарічєскі слажилась». Слово про нашу мову. Колонка Олега КРИШТОФА
У захисті української мови – ані кроку назад. Інакше не зчуємось, як знову опинимось у Вєлікай русской імперії
Наше насєлєніє не хоче чути примітивну селянську мову. Протягом століть її забороняли прямими указами, але це не привід ущемлять рускій язик. Якщо ж в Україні діти вчитимуться українською, це ж уже утиски.
Ну й що з того, що в радянських таборах тисячами розстрілювали, мордували кращих носіїв цієї мови: літераторів, культурних та громадських діячів. Просто так істарічєскі слажилась. А ще зовсім випадково ціле покоління україномовних дітей розпухло від голоду і помирало зі словом «хлібчик», а за рік-два в їхніх хатах уже інша малеча кушала хлєбушек.
Потім дурних хохлів кидали в атаки на німецькі танки з одним патроном, а то й без зброї, а ще пізніше всє пєлі рускіє пєсні о вєлікай пабєдє.
Зовсім випадково ціле покоління україномовних дітей розпухло від голоду і помирало зі словом «хлібчик», а за рік-два в їхніх хатах уже інша малеча кушала хлєбушек.
Так істарічєскі слажилась, що в державі, в якій ми жили майже століття, не видавалася наукова література українською мовою, а згодом через це її називали неповноцінною.
Це ж нормально, що в сусідній країні, де найбільша українська діаспора, немає жодної україномовної школи, а за прітіснєнія рускава язика вони стріляють із «Градів».
Так істарічєскі слажилась, що нинішній Президент раніше якщо й говорив українською мовою, то тільки для того, щоб показати придуркуватого, недалекого мешканця Західної України. А перетнувши Дніпро, житель Лівобережжя майже не мав жодного шансу отримати будь–яку послугу українською мовою.
Російська — це ж вигідно, вона продається, і це лише ринок, тому нехай ваші діти дивляться мультики іноземною, а для особливо тупих ми зробимо україномовні субтитри. А ви толерантно переходьте на ламану російську щоразу, коли спілкуєтеся з носієм вєлікава і могучєва язика, бо він не опуститься до вашого рівня. Тим паче, в Росії давно пояснили, що мову нам створили австріяки. З тамтешніх блакитних екранів часто звучить твердження, що вона видумана. Он колишній Надзвичайний і Повноважний Посол Ізраїлю в Україні Цві Маген із цим погодився, щоправда, він і в державність нашу не вірить.
А згадайте, як свого часу налетіли всякі майдануті на міністра освіти і науки України (2010–2014 рр.) Дмитра Табачника за фразу «Украиноязычные учебники в Крыму — это книги на ненужном языке». Нині ж чітко бачимо, що й справді вони там нікому не потрібні.
Дивує, що досі агресивні нацики, коли побачать російськомовну вивіску на Волині чи в Галичині, відразу крик піднімають, а насправді ж «какая разніца», згодом же всьо істарічєскі слажицца.
