Зануритися в історію рідного краю Миколу Дзея спонукав світлої пам’яті Дмитро Остапюк.
У 1912 році в Любомлі була фабрика гаманців
Такий цікавий факт дослідив місцевий краєзнавець Микола Дзей
Найбільша цінність краю — його історія. Найбільша цінність історії — люди, які її бережуть, вивчають і передають наступним поколінням. Микола Сергійович Дзей — відомий краєзнавець, колекціонер, філокартист і дослідник історії Любомльщини, ще в 1990–х роках брав активну участь в розробці музейної експозиції.
Із цього, власне, і почалася його дослідницька діяльність. «Працюючи в Любомльській художній майстерні, ми отримали замовлення на оформлення краєзнавчого музею. Я взявся за залу ХХ століття. Там нічого не було, лише деяка документація, фотографії. І чим більше на них дивився — тим більше запитань у мене виникало. Дмитро Олександрович Остапюк, на той час директор музею, ознайомив мене зі своїми дослідженнями. Це надихнуло й самому зануритись в історію рідного краю, — згадує пан Микола, — я став збирати світлини старого Любомля і поштові листівки Волині».
На запитання, чи має в своїй колекції щось особливе, зізнається: «Найбільше пишаюся і вирізняю з-поміж інших дві листівки. Одну пощастило колись придбати на аукціоні в Росії. От хто міг подумати, що у 1912 році в Любомлі існувала фабрика гаманців? А це потрапила мені до рук така рекламна картка: «Специальная фабрика разных сортовь кошельковь и портмонэ Н. Бялерь м. Любомль, Вол. губ». Тобто в Любомлі Бялєр — єврей — мав таке виробництво. Ніхто не згадує цього в літературі чи історії, проте такий цікавий факт ми дізналися завдяки звичайній листівці.
Інша моя знахідка допомогла дослідити цілий пласт діяльності видатного любомльчанина Василя Юстимовича Мохнюка. Він учасник Першої світової війни. Коли Волинь уже була під Польщею, проходили вибори до парламенту, і Мохнюк був претендентом на посольський мандат, ішов у списку під номером 16. І от на своїй листівці я бачу такий текст: «Отож не дивно, шо бувші посли з «16» роспинаються знов о мандати. Повища фотографія представляє нам, як посол Махнюк мешкав до мандату і по мандаті посольському», — на одній — старенька хата, на другій — новозбудована. Це була провокаційна листівка. Боялись, щоб українці не потрапили в парламент. Так, він справді звів цей дім, уже будучи послом, але матеріали мав ще до того, як обійняв цю посаду. Таке звинувачення змусило мене якнайповніше дослідити життя і діяльність Василя Мохнюка».
«Любомль за Володимира Васильковича славився тим, що тут виготовляли різноманітні коштовності для церков».
Цікавиться Микола Сергійович також історією єврейського народу, бо щиро переконаний, що саме ці люди становили більшу частину населення містечка ще у ХІІІ столітті: «Любомль за Володимира Васильковича славився тим, що тут виготовляли різноманітні коштовності для церков. А цим ремеслом, як відомо, займалися євреї. Також згадується їхня велика скорбота, коли ховали князя у місті Володимирі. І хоч ніде немає запису, я не сумніваюся в тому, що цей народ жив у Любомлі ще в 1280–х роках».
Дуже цінуються праці краєзнавця у місцевому музеї, а нинішній директор Юрій Фініковський наголошує: «Микола Сергійович робить неабиякий внесок в історію нашого краю. Завжди допомагає з пошуками матеріалів для публікацій, ділиться з нами».
Пан Микола показує мені власні колекції, розповідає про місто, область і тішиться своїми скарбами, а я дивлюсь на нього — і розумію, що найбільший скарб Любомльщини — краєзнавець, дослідник і філокартист Микола Сергійович Дзей.
Cвітлана САХАРУК,
студентка ІІІ курсу факультету філології та журналістики
СНУ ім. Лесі Українки
