1. Яке місце у нашому житті займає, на вашу думку, взаємодопомога і доброчинність?
2. Назвіть приклади благодійництва і скупості, які вас вразили?..
1. Яке місце у нашому житті займає, на вашу думку, взаємодопомога і доброчинність? 2. Назвіть приклади благодійництва і скупості, які вас вразили?
Мирослава АНГЕЛ, в. о. начальника відділу внутрішньої політики Сарненської райдержадміністрації (Рівненська область): – Благочинність – одна з невід’ємних складових нашого життя, але не для усіх вона на першому місці. Найважливіші для людей поки що гроші. Це не тому, що люди у нас байдужі, просто такий нині час. Але є серед сарненських підприємців і такі, які не відкидають прохань допомогти грошима у скрутну годину. – Ось, наприклад, коли дівчинці однієї з місцевих жительок знадобилися рідкісні ліки, один із підприємців просто дістав їх через знайомих із-за кордону, абсолютно нічого не вимагаючи взамін. Ще одному сарненському сироті теж допомогли земляки – проспонсорували операцію, за яку в Києві потрібно було заплатити близько чотирьох тисяч гривень.
Андрій СИДОР, протоієрей, настоятель Свято-Вознесенської церкви УПЦ КП в Горохові, благочинний Горохівського благочиння: — За давніших часів слово добродій було в наших краях найпоширенішою формою звертання. Це справляло певний вплив і на формування свідомості, спонукало людину до відповідних дій. І хоч доброчинність посідає в житті місце наразі не вельми помітне, але розвивається з кожним роком. Церква вчить, що через любов до ближнього виявляється любов до Бога. — Позаторік приємно вразив прикладом благодійництва горохівчанин Анатолій Рузак, який в основному за власні кошти спорудив і облаштував каплицю при виїзді з Горохова у львівському напрямку. А прикро вражає усе ще існуюча до благодійництва в свідомості багатьох глухота. Саме вона, вважаю, є причиною, що на Тарасову церкву у Каневі, гроші на яку збираються по всій Україні вже третій, здається, рік, зібрано лише неповних 800 тисяч гривень, хоч, аби кожен вірний нашого ж патріархату „кинув” на неї по гривні, то мали би вже значно більше.
Ігор ТКАЧУК, директор загальноосвітньої школи № 2, м. Ковель: – Я працюю в освіті. Дана галузь, як й інші бюджетні організації, відчуває недостатню фінансову підтримку від держави. І з цієї причини для нас велику роль відіграє благодійництво. – Мені важко пригадати приклади скупості, що вразили чи запам’яталися. А з благодійністю, небайдужістю до чужих проблем доводиться стикатися набагато частіше. І це — добре! Користуючись нагодою, хочу подякувати за постійну безкорисливу підтримку нашій школі, де навчається всього 359 учнів, голові ради школи Галині Жилці та голові піклувальної ради Наталії Пінчук (обидві — підприємці), а також керівникам комунальних підприємств міста, які ще жодного разу не відмовили нам у допомозі.
Зоя КУЦИК, головний спеціаліст управління освіти Нововолинського міськвиконкому: – Як підкреслює дуже часто один керівник, все ж таки краще давати, аніж брати. Про це твердить і християнська мораль. А люди, напевно, уподобились би тваринам, якби не вміли співпереживати і простягати один одному руку допомоги. Однак зауважу, що істинна благодійність та, яка не вимагає реклами і якоїсь похвальби. – На пам’яті якраз такий факт, коли востаннє якраз дітей-сиріт возили на екскурсію у Зимненський Святогорський монастир. Так от, після поїздки нам запропонували безкоштовно нагодувати сиріт власники нашого місцевого кафе «Ольга» і зауважили, що завжди, як потрібно, можна до них звертатись. При тому попросили, що їм не потрібно публічно дякувати чи десь про це писати. А стосовно негативних прикладів, то, відверто кажучи, не хотілось би нікого згадувати по прізвищах. Не стерся з пам’яті випадок, коли перед виборами 2002 року один з кандидатів у депутати мав велике бажання потрапити у Верховну Раду, пообіцяв безкоштовно виділити два автобуси, щоб довозити дітей з віддалених мікрорайонів Нововолинська, зауваживши, що навіть за умови, коли він не проходить у парламент, слова свого дотримає. На жаль... Сміялись згодом із себе, бо повірили щиро, збирали списки дітей, сказали про це батькам. Так само не дочекались школярі сучасних буквариків, які мав подарувати багатий дядя, який йшов у депутати.
Марія ЧУБОК, лучанка, пенсіонерка: — Моя мама вчила, що треба обов’язково ділитися з тими, хто потребує допомоги, подавати милостиню бідним. І я завжди старалася бути корисною і своїм сусідам, і колегам. А коли в мене трапилася біда — тяжко хворів, а потім помер чоловік, то я відчула на собі, як то важливо, коли є поруч добрі люди. Але, на жаль, поняття доброчинність тепер нівелюється. Знаю, що перед виборами багато кандидатів у депутати займалися показухою, організовували благодійні акції. Допоможуть комусь на копійку, а слави хочуть мати на мільйон. Думаю, що це не по-християнськи — робити пожертви перед телекамерами для реклами. Це — гріх і сором. — Колись ще в молодості трапився зі мною такий випадок. Їхала я, студентка-заочниця, до Києва на сесію. Тоді в Луцьку тяжко було купити білизну, рушники, одяг, то дівчата з роботи давали мені гроші, щоб я їм привезла. Отож, мала з собою чималу суму. І треба ж було, щоб по дорозі на вокзал мене обікрали. Сіла в поїзд, шукаю гаманця — нема. Провідниця виганяє, я плачу. Заступився за мене якийсь старий чоловік. Заплатив за дорогу і дав мені ще грошей на прожиття. Я просила в нього адресу, обіцяла повернути гроші, але він відмовився, навіть слухати про це не хотів. Досі молюся за цього дідуся, хоч його, напевне, давно нема на цьому світі. А прикладів скупості тепер не бракує. Знаю родину, де брат з сестрою судяться за батьківське майно. І ніхто з них не бідує, забезпечені люди.
Степан БОРИСЮК, директор парку культури і відпочинку, м. Нововолинськ: – На першому місці. Зігрівати серцем і діями ближнього благородна і свята справа. – Я щаслива людина, бо Бог мені посилає тих, хто у скрутну хвилину допоможе, ввійде в ситуацію. Враховуючи недостатнє фінансування культури, змушений шукати додаткові джерела, звідки можна було б на високому рівні впорядкувати нашу спільну міську окрасу. Приємно, що досить високоповажні гості, та й усі, хто приїжджає у наше місто, кажуть, що міський парк, як писанка. Користуючись нагодою, хотів би сказати добрі слова про благочинність таких керівників, як Юхим Цаан, Степан Гречківський, Ірина Кочулап та інші, які багато роблять для громади Нововолинська. А парк культури і відпочинку, з свого боку, намагається теж не стояти осторонь доброчинності. Організовуємо безплатні атракціони для наймолодших учнів. Такі ж є постійними для дітей-інвалідів, сиріт і малечі. До Великодніх свят закуповуємо маленькі пасочки, крашанки для своїх маленьких відвідувачів.
