Так часто приступ ніжності буває…

Дозволь мені приснитися тобі —

Останній раз, беззахисним, як усміх.

Щоб не злякати погляд голубий

І птахів брів княгині древньоруської.

Люблю тебе. І нічого додать.

Так часто приступ ніжності буває,

Що груди недоказаним болять…

О мила свічко втраченого краю!

То в джинсах ти, то в платті, як вода,

То навіть не вітаєшся зі мною.

У кого пам’ять тільки на устах,

Той серцем зостається самотою.

Ігор ПАВЛЮК, м. Київ