ТАЇНСТВО ЗЦІЛЕННЯ В ХРАМІ

Що потрібно для того, аби Господь почув наші молитви і дарував здоров’я?

МОЛИТВА ЗА НЕДУЖОГО
Лікарю душ і тіл наших, Джерело життя нашого, Христе Ісусе Господи і Спасителю наш! Поглянь милосердним оком Твоїм на цього в тяжкій недузі, прихились до наших слізних благань, перстом милосердя Твого доторкнись до немічного тіла хворого брата нашого, вгаси вогонь тіла його, зменш біль недуги його, поверни здоров’я йому, піднеси його з постелі немочі, продовж дні життя його, щоб на землі він послужив Тобі, ходив по стежках заповітів Твоїх та удостоївся Твого Небесного Царства і разом із святими славив Тебе, Бога Милостивого, з Отцем і Духом на віки віків. Амінь.

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

–Кажуть, у п’яти церквах треба одночасно замовляти молебень за здоров’я. У мене мама в лікарні, готують до операції. Я вже у трьох церквах зранку побувала,— поспішливо розповідала знайома, зізнаючись, що мало обізнана у таїнствах зцілення в храмі, бо досі бувала на Службі лиш на Великдень та на Різдво.
На жаль, більшість з нас живе за приповідкою: “Коли тривога — тоді до Бога”. Не вдається справитися з недугою, життя заганяє в глухий кут,— згадуємо свідчення тих, хто знайшов порятунок для душі й тіла в істинній вірі, в щирій молитві, — і звертаємося до Бога. Пригадую, поверталися від родичів з Тернопільщини до Луцька. У Кременці в маршрутне таксі попросилася жінка з сином-калікою, якого везла з Почаєва.
– Перші рази наймала автомобіль, бо ж був зовсім нерухомий. По кілька тижнів жили й молились у лаврі. А тепер відважилася добиратися автобусами, бо хлопець потроху став ноги сам переставляти,— ділилася бідова молодиця в чорній хустині. — Десять літ по лікарнях, по санаторіях виїздили — і дали спокій лікарям. Тяжка форма дитячого церебрального паралічу.
Співчутливі пасажири на сусідніх кріслах долучилися до розмови: кожен хотів дати якусь пораду, щоб підтримати цю прочанку-страдницю. А одна бабуся розповіла, що дитину врятувала від раку крові чудотворна ікона Божої Матері — Одигітрії, яка знаходиться у храмі села Тростянець, що в Ківерцівському районі. Чесно кажучи, тоді подумалось: “Напевне, старенька заплуталася в діагнозах”... Але нещодавно в одній з газет натрапила на підтвердження цього факту: настоятель Тростянецького храму отець Володимир згадував, як впродовж 70 днів щоденно молився разом з батьком дитини, хворої на лейкемію, біля чудотворної ікони — і недуга відступила.
З уст в уста передають люди перекази і про чудотворну силу ікони Холмської Божої Матері, інших святинь. Наводять приклади з власного досвіду, коли саме в церкві відчули полегшення, поліпшення самопочуття. І хоч у православ’ї не прийнято афішувати надзвичайні випадки Божої милості, бо, мовляв, це лише для людей вони надзвичайні, а не для Господа, ми вирішили поспілкуватися на цю тему з благочинним Свято-Троїцького кафедрального собору в Луцьку отцем Володимиром Подольцем.
У храмі вже завершилась літургія. Люди, які прийшли до сповіді й до причастя, виходили тихо, з просвітленими обличчями, неначе позбувшись чогось зайвого, важкого. Були серед прихожан і зовсім старенькі, немічні, і молоді. Ось хлопець, очевидно, жертва бійки, з синцями на обличчі й раною на голові, підходить до благочинного. Отець Володимир перехрестив потерпілого, підвів до образів, дав настанови перед молитвою.
– В Євангелії є приклад, коли самарянин помастив вином і оливою рани побитого чоловіка — і той відчув полегшення. Олива або єлей — це милість Божа. Люди знають, що і олива, і освячена вода, яка несе в собі силу Божої благодаті, допомагають болящим. Від багатьох прихожан доводилося чути, що вони відчувають заспокоєння, полегшення, умиротворення, коли дивляться на живе полум’я свічок, які є символом віри, коли долучаються до спільної молитви під час Служби, — почав розповідь отець Володимир. — І не так важливо, у скількох церквах одночасно молитимуться за здоров’я недужого. Головне, щоб ці молитви йшли від серця.
Цього дня в храмі було чимало діток, яких привели до причастя. До найменшеньких прихожан благочинний ставиться з особливою любов’ю, бо переконаний, що з раннього віку слід закладати основи духовного здоров’я людини. Бачила, як дехто з батьків купував дітям молитовнички, і запитала, чи обов’язково знати напам’ять усі молитви.
– З Богом можна розмовляти і своїми словами, не завченими. Адже спілкування з Господом — не монолог, а діалог, тому важливе ще й уміння слухати. Головну молитву Господню – “Отче наш” – повинен знати кожен. А коли у храмі молимося спільно, добре, коли людина може долучитися, бо знає тексти молитов. Є молитва, яку промовляють в час недуги, є “Молитва за недужого”, але не можна забувати і про “Молитву подяки після видужання”.
Нагадував благочинний людям і про важливість дотримання посту, про значення соборування для лікування душі й тіла. Це таїнство, якому передує сповідь і причастя, має чудодійний вплив на важкохворих людей. Отець Володимир пригадав, як жінка, що вже не подавала ознак життя, після того, як над нею п’ятий раз прочитали Євангеліє і вп’яте здійснили помазання — сіла й почала говорити, а після сьомого разу — встала на ноги і без окулярів прочитала: “Простіть, святі отці, і благословіть мене грішну...”.
У страсний тиждень таїнство єлеєпомазання в храмах проводять для всіх. У Свято-Троїцькому соборі воно відбудеться 18 квітня о 12-ій годині, а 19 квітня — о 18-ій. Істинно віруючі люди кажуть, що ніколи не пропускають цього священнодійства, бо після нього відчувають приплив сил, енергії, забувають про депресію, втому. І навіть якщо ти в інвалідному візку чи на милицях, навіть якщо в історії хвороби найстрашніший діагноз — на душі стає спокійно і легко, бо віра в Божий промисел допомагає жити з надією і впевненістю.
– Є люди, яким Бог дав талант бути джерелом милосердя, вони допомагають іншим, моляться за недужих, підтримують нужденних. А є люди, які є об’єктом милосердя — немічні, хворі, вони пробуджують в інших співчуття, чуйність, доброту. І дуже важливо вміти гідно нести свій хрест. Відчай — це великий гріх, бо навіть у найважчі моменти ми повинні покладатися на Господа,— наставляв отець Володимир.
Взимку біля ополонки на Стиру зустріла молоду, красиву, тендітну жінку — Ірину Цапюк, яка з молитвою заходила разом зі своєю наставницею — біотерапевтом Ольгою Табачук — в крижану воду. Ірина — одна з найпостійніших прихожанок Свято-Троїцького собору. Запам’яталися її слова:
– Я вдячна і своїм хворобам, і своїм проблемам, бо вони привели мене до Бога.
Священики ж наголошують, що молитва, щире спілкування з Богом має бути потребою кожної людини. І навіть якщо ви здорові й благополучні — моліться за здоров’я й благополуччя інших. Тільки тоді відчуєте Божу благодать.