«Ми той страх подолаємо».
Тато теж чекав батьків з роботи під столом. Колонка Оксани КОВАЛЕНКО
– Дивись, хто лізе! Який великий і противний! – А він кусається? А у нього є сестричка, тато і мама? – Павуки небезпечні!
Цей діалог між моїми дітьми був про страх. Як не дивно, майстер-клас про те, як простіше сприймати неприємних істот, показував 3-річний брат 11-річній сестрі. Я ж, прислухаючись до їхнього спілкування, намагалася побороти в собі насмішкуватість до переживання дочки і згадувала все, що знаю про наляканих.
Павуки, гусениці, темна кімната – все родом із дитинства. Дуже добре, якщо там ці символи страху й залишаються, а не перекочовують у видозміненій формі в доросле життя. Через це й психологи радять не іронізувати над дітьми, які хвилюються начебто через дурнички.
Психологи радять не іронізувати над дітьми, які хвилюються начебто через дурнички.
Малим їхній страх не дає спокою так само сильно, як нам, приміром, з’ясування стосунків з начальником. Із цим варто працювати – формувати вміння бороти паніку й «дурні» думки, яке ще не раз знадобиться. І тут ми, мами й тати, мусимо застосовувати певні знання. Адже раніше діти «обтесувалися» у дворі, слухаючи про «чорну-пречорну руку, що нишпорить уночі по хаті», тепер же, коли ґаджети перемагають дворове спілкування, цього нема.
Що ж робити? Власне, якщо пригадуєте, історію про криваву руку ровесники переповідали з виряченими очима і грубим голосом стільки разів, що врешті-решт від неї лишався тільки сміх. Ось і перший метод – бескінечне програвання ситуації та фантазування про жахіття.
Якщо дитина підключиться – буде здорово. Радять навіть малювати чи ліпити страховище, а потім домальовувати–доліплювати йому смішні або добрі детальки. Так страх м’якшає, зменшується і відступає. Боязко заходити в темну кімнату? Ідіть разом. Дайте дитині великий ліхтарик, а згодом – телефонний. Будьте уважними і люблячими.
«Я теж, як був таким, як ти, не відзначався сміливістю і чекав батьків з роботи під столом», – поділився якось із дочкою мій чоловік, і я звернула увагу, як їй стало спокійніше.
Навряд чи тривоги минатимуть швидко, але мале збагне, що боязнь – одна зі звичайних і поширених людських емоцій, що це нормально і не назавжди. Тож син почув від мене, що у того павука, можливо, є ще й дід із бабою, а дочка не почула, що вона вже велика і не повинна його боятися…
Маєте свої секрети виховання – пишіть! Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
