Ігроманія часто поєднується з алкогольною чи наркотичною залежністю, що дуже ускладнює стан хворого і процес одужання.
Ігроманія: чи можна вилікувати того, хто здатний і матір рідну програти?
Минулого тижня Верховна Рада ухвалила законопроєкт про державне регулювання грального бізнесу. Цей документ дозволяє проведення азартних ігор у казино і в мережі інтернет; узаконює букмекерську діяльність і роботу залів ігрових автоматів тощо. Кажуть: збільшаться надходження до бюджету. Про порятунок людей, які страждають від патологічної залежності, ніхто не згадує
Хвороба чи «відсутність характеру»?
— Він у нас добрий. Тільки біда, що зовсім безвольний, не може взяти себе в руки. Учора божився, що не буде більше грати на гроші, а сьогодні знову з дому кудись рветься, нервує. Боюсь, зірветься. А я вже не маю чим його борги сплачувати. Може, порадите, до кого звернутися, щоб допомогли синові жити нормально, — зателефонувала якось наша читачка, літня жінка, яка випробувала вже різні методи впливу. — І плачу, і прошу, і сварю, й з дому виганяю… Нічого не діє.
На жаль, у таких випадках докоряти й звинувачувати у слабкості характеру — марна трата сил і часу. Надмірне захоплення іграми призводить до формування цілком реального захворювання — лудоманії (з латинської мови «ludus» — гра). З 80–х років минулого століття ряд розвинених країн, щоб підкреслити згубність цієї пристрасті, надали їй статус недуги. Лікарі стверджують, що її проявами може бути депресивна симптоматика, вибухи агресії, збільшення схильності до насилля та вбивств чи, навпаки, знецінення власного життя, думки про самогубство.
За міжнародною класифікацією хвороб від Всесвітньої організації охорони здоров’я така патологічна схильність — це часті повторні епізоди участі в азартних іграх, які домінують у житті людини і призводять до зниження соціальних, професійних, матеріальних та сімейних цінностей. Цю залежність пропонують визнавати психічним розладом.
Чимало дослідників стверджують, що є люди, які втрачають контроль над власною поведінкою при будь–якому варіанті гри — від тоталізатора до ігрових автоматів. Іноді для цього достатньо всього кілька годин. Національна асоціація США з проблем азартних ігор зазначає, що будь–який житель планети може стати залежним від «одноруких бандитів» із вірогідністю 48%. Для порівняння: ймовірність стати алкоголіком — 34%, а кримінальним злочинцем — 6%.
Хто більше схильний до ігроманії? Кому може загрожувати ця біда? Психологи вважають, що до вразливої категорії належать ті, в чиїх сім'ях було не прийнято вголос виражати свої почуття, проявляти злість, гнів, радість. Затамовані емоції шукають виходу.
Психологи вважають, що до вразливої категорії належать ті, в чиїх сім'ях було не прийнято вголос виражати свої почуття, проявляти злість, гнів, радість. Затамовані емоції шукають виходу.
У зоні ризику й люди, які страждають від самотності навіть у власній родині. Це особливо небезпечно у дитячому, підлітковому віці, коли ти залишаєшся сам на сам зі своїми переживаннями.
Вразливими є й «недолюблені», ті, в чиїх сім'ях потрібно було «заслужити» прихильність. Ігроманія часто стає наслідком низької самооцінки, особливо це характерно для осіб, які мали травматичний досвід. Виникає відчуття, ніби можна відігратися, загоїти рани. Посилює цей самообман інфантильне мислення: хочеться старань докладати мало, але отримувати багато. Дитяче сподівання дива служить передумовою для азарту.
Отже, залежність від ігор починається в родині, а тому й вирішувати цю проблему потрібно не самотужки, а за підтримки близьких людей.
Хтось осудливо скаже: «Пропащий…»
Ігроманія — це комплексна проблема. Як свідчить світова статистика, найчастіше вона поєднується з алкоголізмом (43%), наркоманією (11%) та іншими психічними захворюваннями (25%), що ще більше ускладнює правильну діагностику та лікування. На жаль, в Україні на рівні держави ніхто всерйоз не переймається бідами залежних та їхніх родин. Ніхто не знає, скільки наших співвітчизників страждають від цієї недуги, МОЗ такими даними не володіє. Також не ведеться статистика про випадки суїциду внаслідок ігор, погіршення психічного здоров'я. А допомога, яку надають приватні реабілітаційні центри, нерідко не по кишені простому люду.
— Як людина має «звичайну» хворобу — всі співчувають. А я боюся навіть комусь проговоритися про своє горе. Хтось осудливо скаже: «Пропащий…». А хтось і знатися з нами перестане, — ділилася болем мама лудомана.
Будь–який житель планети може стати залежним від «одноруких бандитів» із вірогідністю 48%. Для порівняння: ймовірність стати алкоголіком — 34%, а кримінальним злочинцем — 6%.
— А я й сама колись ледь не підсіла на цю «голку». Почала купувати лотерейні білети. Вигравала невеликі суми, хотілося більшого, тому постійно ноги самі несли до заповітного кіоску. Коли гаманець спорожнів, узялася за голову: що ж я роблю? — розповідала знайома, яка зуміла вчасно зупинитися.
Спеціалісти, які вивчають цю недугу, стверджують, що стратегія звільнення тут, як і при інших видах залежності, базується на визнанні своєї проблеми.
Якщо відчуваєте, що пристрасть затягує, звірте свої відчуття з першими симптомами хвороби:
1. Вас не відірвати від азартного заняття. Якщо це змушені зробити, настрій різко змінюється, ви стаєте агресивними або, навпаки, пригніченими.
2. Інтереси звужуються. Наприклад, спочатку серед пріоритетів — гра і дівчина, потім — лише «хобі».
3. Ви вважаєте, що точно знаєте секрет виграшу. Мотив завжди шляхетний: допомогти родині, мамі дати гроші на лікування чи дружині на обнову. Але за цим стоїть психологічна залежність.
4. Емоційну захищеність переживаєте тільки під час гри. У перерві — невпевненість, у звичайному житті — нудно.
5. Важко прийняти звичайну скромну реальність. Хочеться бути на висоті, отримати швидко і багато грошей. Почуття ейфорії виникає навіть від згадки про гру.
Це про вас? Тоді найважливіше — чесно сказати самому собі: «Зі мною не все в порядку, я — лудоман». Що робити? Просіть про допомогу, шукайте кваліфікованого психотерапевта. Відволікайте себе іншою діяльністю, сходіть у спортзал, поїдьте на риболовлю, не цурайтеся фізичної праці, спілкуйтеся з людьми. Якщо вам дуже хочеться грати, скажіть собі, що зробите це через п'ятнадцять хвилин, через годину. Поки очікуєте, порив може пройти або ослабнути настільки, що ви встоїте перед спокусою.
Родичам хворого не можна постійно читати йому нотації, погрожувати, ставити ультиматуми, якщо не збираєтеся їх виконувати. Не слід ізолювати лудомана від сімейного життя, очікувати негайного його одужання або вирішення всіх проблем. Не варто й відразу бігти сплачувати борги гравця, він повинен відчувати власну відповідальність за свої дії. Наберіться терпіння й мужності: вас чекає тривалий і непростий шлях до одужання близької людини.
Оксана КРАВЧЕНКО.
