За іронією долі, розпанахана вздовж вулиця має назву Дружби народів. Яка справжня ціна тієї дружби з росіянами, українці дізналися два роки тому.
У селищі Мілове кордон України з Росією проходить просто посеред вулиці (Відео)
Тепер на роботу чи в гості без його офіційного перетину не потрапиш
Прикордонні тонкощі часто дивують. Їдеш Буковиною — румунський зв’язок вмикається, збираєш чорниці на Волині — боїшся забрести у прикордонну з Білоруссю, а відтак — контрольовану територію. На Закарпатті й поготів — за кільканадцять кілометрів тільки встигай читати повідомлення в телефоні: то вас вітає Угорщина, а то вже — Словаччина. Але найбільший нонсенс, який доводилося спостерігати, — у селищі Мілове на Луганщині
Навіть вбиральню дві країни ділили мирно
Мілове — найсхідніший населений пункт України. Відомим на всю країну селище стало після того, як два роки тому його центральну вулицю російські прикордонники розділили парканом із колючого дроту. Стовпці вкопали просто в асфальт уздовж дороги, якою донедавна ще вільно їздили автівки. Місцеві називають цю конструкцію берлінським муром.
Формально східні сусіди нічого не порушили. Вони від’єднали свій населений пункт Чорткове від власне Мілового. Чому враз виникла така необхідність за майже три десятки років існування обох незалежних держав, ніхто не роз’яснював.
Хочеш у гості — прямуй або на міждержавний автомобільний пункт пропуску, або ж на пішохідний перехід, який облаштували прямо на залізничному мосту.
Межі між селищами ніколи не було. Та що там межі? Навіть десяток метрів не відділяв їх одне від одного, скромні вулиці плавно перетікають з одного населеного пункту в другий, але вже за офіційний кордон. Спільними тут завжди були всі комунальні блага: водопостачання, каналізація, електроенергія. І навіть громадський туалет поблизу автостанції у Міловому розташований уже на російському боці.
В єдине ціле два селища злилися ще за радянських часів. Місцеві розповідають, що завжди жили дружно із закордонними сусідами, родичалися. Статистика твердить, що родинними зв’язками тепер поєднані 80 відсотків жителів обох селищ. Навіть головну вулицю тут назвали символічно: Дружби народів. Багато років просто на ній влаштовували однойменний пісенний фестиваль.
«Дружба народів» не встояла перед колючим дротом
Власне, ця вулиця і стала два роки тому жертвою прикордонних новацій та показала справжню російську «дружбу»: більш як трикілометрова огорожа розділила її навпіл. Колючий дріт, металеві стовпці й прикордонники спочатку смішили, дивували, потім насторожували і врешті докорінно змінили життя по обидва боки. По різні сторони кордону опинилися шість тисяч жителів українського Мілового і десять тисяч російського Чорткового.
До кума, що живе навпроти і з яким ви любили потеревенити за пивом, тепер зась. І до дочки, що заміжня за хлопцем–іноземцем і до неї колись було 5 хвилин ходу, теж просто так не підеш. Хочеш у гості — прямуй або на міждержавний автомобільний пункт пропуску, або ж на пішохідний перехід, який облаштували прямо на залізничному мосту. Біля перших його сходинок стоїть невелика кабінка українських прикордонників, а вже на самому мосту — така сама, тільки російських. Це пункт пропуску малого прикордонного руху, що дозволений лише місцевим жителям. В обхід нього навіть у згаданий вище «міждержавний» туалет зайти пасажирам– українцям тепер зась…
Нашим співвітчизникам ще пощастило: їм до Росії можна потрапити за внутрішніми паспортами. А от росіянам для візитів у Мілове треба мати вже закордонний. Прикордонники обох країн прямих контактів між собою уникають, спілкуються більше за допомогою офіційного листування.
Дайте кордон – а контрабанда не забариться
Але разом із незручностями до жителів несподівано прийшла і бізнесова ідея. Різні країни — різна ціна на продукти. Щось дешевше в Україні, а щось вигідніше купувати у росіян. Зрештою, і якість товарів відрізняється. У нас кращі і доступніші продукти, зокрема молочні та м’ясні, в Росії дешевші ліки, одяг і пальне.
Підприємці з місцевого ринку терплять збитки, бо покупців ураз поменшало. Торгівля перейшла у тінь, і нею стали займатися чи не всі місцеві жителі. Зізнаються, що справа ця нелегальна і ризикована: «В рукави і кишені закладаємо кілька палок ковбаси та пару пляшок горілки. Несемо до Чорткового, там продаємо. Вигода виходить 20–25 гривень на одному товарі». Так само перепродають російський бензин: «Заправив бак, і хто ж бачить, скільки я його ввожу до іншої країни. Там злив, продав — і додому. Кілька рейсів роблю на день».
Контрабандистами мимоволі стали і чимало жителів окупованих територій Луганщини. Вони сюди їдуть, аби переоформити документи чи отримати пенсії.
Попри їхнє небажання жити на підконтрольній Україні території любов до вітчизняної ковбаси лишилася.
За матеріалами radiosvoboda.org, pravda.com.ua.
