Щитинський човен експонується у Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки.
У музеї на Волині експонують душогубку
Човен-довбанку знайшли на дні річки Турія 5 років тому
П’ять років тому на території Любешівського району працювала етнографічна експедиція Державного наукового центру захисту культурної спадщини від технологічних катастроф (м.Київ). Керівник експедиції Ростислав Омеляшко, перебуваючи у селі Щитинь дізнався від місцевих жителів, що нещодавно з дна річки Турія випадково було піднято давній човен-довбанку.
Човен був виявлений випадково жителем села Щитинь Миколою Колядюком. На західній околиці села протікає Турія, на лівому березі знаходиться вигін. Переганяючи коня через брід річки на вигін, він щоразу помічав, що тварина на середині водойми об щось спотикається. А того спекотного літа, коли рівень річки помітно знизився, чоловік вирішив розчистити брід. З’ясувалося, що перешкодою коневі були затоплені стовбури дерев. З одним проблем не було, а от із другим довелося повозитися і витягати за допомогою трактора.
Коли рівень річки помітно знизився, чоловік вирішив розчистити брід. З’ясувалося, що перешкодою коневі були затоплені стовбури дерев.
На березі з’ясувалося, що це не проста колода, а човен видовбаний з суцільного стовбура дерева. Оцінивши, що це не сучасний виріб, Микола Колядюк перевіз його для зберігання на своє подвір’я. На наше прохання пан Микола люб’язно надав можливість оглянути знахідку, а також показав її місцезнаходження.
Микола Колядюк з сім’єю біля старовинного човна.
Деякі частини човна втрачені, але загальний вигляд дає уяву про його конструкцію. Найбільше пошкоджені носова частина і частково правий борт, Зсередини на дні довбанки видно сліди від обробки дереворізального інструменту (сокири, тесла тощо).
Під час огляду човна було проведено опис, обміри та виконані креслення. Човен виготовлений із цільного стовбура дерева, довжиною 3,48 м, шириною 0,64 м і висотою 0,32 м. Зовнні корпус має природну округлу форму, повторюючи природну округлість стовбура із зрізаним зверху сегментом. Дно з внутрішньої сторони плавно увігнутою лінією переходить до бортів. Верхній край бортів товщиною до 5 см., а дно біля кіля товщиною до 14 см. Це потовщення створює обважнення нижньої частини човна. Треба відзначити, що такий інженерний задум закладений в корпусі плавучого засобу у суднобудуванні відомий, як мертвий баласт. Він поліпшує остійність човна на воді. Це свідчить про певний інженерний хист і навички поліського майстра.
Такі човни використовувалися з давніх часів, а на річках і озерах Полісся подібними саморобними плавальними засобами простої конструкції користувалися ще навіть у першій половині минулого століття. Точний вік щитинського човна можна буде визначити, провівши радіовуглецевий аналіз, але у будь-якому випадку історична цінність човна поза сумнівами.
На подібних човнах рибалили ще у першій половині ХХ століття.
Знахідку можна віднести до низькобортних човнів, які могли виконувати функції риболовних і індивідуальних транспортних засобів. Оскільки човен виготовлений із цільного стовбура дерева іосновною технологією було видовбування, то такі човни називають довбанками або однодревками.
В археологічній літературі широко вживають термін – моноксил (з грецької: «один» і «дерево»). А на Поліссі колись ще називали човен-душогубка. Про такий човен згадує Леся Українка у своїй п’єсі «Лісова пісня» словами дядька Лева: «…Я, наловивши риби, тільки виплив на плесо душогубкою, — хотів на той бік передатися..»
12 жовтня 2015 року Микола Колядюк передав знайдений ним човен у фонди Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки. Завідувач реставраційної майстерні Волинського краєзнавчого музею Анатолій Квасюк терміново провів консервацію. Нині щитинський човен експонується у першому залі «Волинськими стежками Лесі Українки» на фоні гобелена «Ой на Івана, ой на Купала».
Юрій МАЗУРИК, головний спеціаліст відділу охорони культурної спадщини департаменту культури Луцької міської ради
