У косі чи вінку часник зберігається краще.
«Як мама моя робила, так і я роблю», – волинянка про часникові вінки
Господарські секрети
«Бачила, як мама моя робила, і я так роблю», – Марія Мостепанюк виплітає пахучі стебла і згадує, як ненька давним-давно навчала її створювати головчасті хитросплетіння
Мозолясті руки Марії Федорівни вправно перебирають-погладжують хвостаті часничини, які виростила на дачі у Старій Лішні Іваничівського району, а думки у цей час десь далеко на батьківському обійсті аж на Хмельниччині.
Часникові вінки вішають на горищі поблизу комина, а на зиму прикривають сіном та лахами.
Згадує, як переїхала на Волинь дівчиною услід за старшим братом, тут і зосталася: «Я з 1933-го. Батьки мої багато землі мали, добре жили. Та совєтська власть все позабирала у нас, навіть з кружок і стаканів зерно повисипали. То мене годували кашею з ріпаку: пережовували і давали тако. Усього й не розказати».
Жінка зітхає й поправляє сплетену косу. Знову зітхає, ставлячи цим крапку на журливій темі, бо раптом голос жвавішає і насичується діловитістю: «Подивіться, який же гарний врожай, недаремно я так дорого за насіння платила! Весняний, посаджений на зиму. Пробуйте й собі садити»…
Марія Мостепанюк додає, що часникові вінки вішають на горищі поблизу комина, а на зиму прикривають сіном та лахами, тоді городина лежить аж до нового врожаю.
Оксана КОВАЛЕНКО
