Обмінюватися теплом приємно і важливо.
Як «притертися» до вже дорослої дитини. Колонка Оксани КОВАЛЕНКО
З дорослими дітьми з’ясовувати стосунки непросто, але спільну мову знаходити треба
«Ти помітила, як я прибрав?» – старший син випускає своє питання у ранковий простір між нами і береться за каву. Відчуваю, його цікавить не стільки відповідь, скільки інтонація.
З дорослими дітьми з’ясовувати стосунки непросто. Ми з сином потрохи намацуємо дорогу назустріч: до того кілька днів вкоськували емоції, щоб не сказати зайвого після жорсткої розмови. За останні п’ять років життя і я, і він на практиці дійшли висновку: коли конфлікт — висловлюємося сухо і після крапки намагаємося розійтися, щоб не «понесло». Отож за кілька днів стриманості крига починає скресати, ми знову зближуємося. Хочеться миру на душі і в домі, але як же непросто його повернути: залите за шкіру сало хоч уже майже не пече, але ще шкварчить… Хтось має робити перший крок, та іноді на поміч приходить щоденний ритуал. Я готую сніданок, а він робить дві кави. До ранкового напою додається демонстрація «потепління». Усміхаюся собі зі згадки, як прорахувала два дні тому, що через злість на мене заливатиме окропом тільки одну порцію. Який дорослий і який маленький! Але з нашої сердитості вирулювати таки мусово. Яким чином?
«Треба шукати приводи, щоб висловлювати одне одному схвалення й захоплення». Це цитата сучасної психологині Марини Мелії із книги «Відчепіться від дитини». І хоч мій уже юнак, але й завжди дитина. Взяла пораду Мелії на озброєння не тільки на кризовий період. «Шукати приводи», — каже авторка, і це нагадує мені техніку позитивного мислення, при якій плюси варто розгледіти у найгіршій ситуації. Перші оплески — за смачну каву, а далі ще щось обов’язково знайдеться. Крок другий: шукати, щоб висловлювати щось хороше. Добре слово підохочує літати, а стан холодної війни забирає енергію. Перевірено на собі. Головне тут — не лицемірити: рідні відчувають нещирість із пів подиху.
Перші оплески — за смачну каву, а далі ще щось обов’язково знайдеться.
Маю ще один секрет, як справитися зі своїм несхваленням вчинків майже дорослих дітей. Згадую «героя» маленьким. Ото вже був йоршистим і незговірливим! Емоції зашкалювали. Таким і залишився (опановувати себе, правда, таки навчили). Тільки тоді видавався кумедним, а тепер — упертим і нахабним. Хіба, якщо високий, говорить басом і вчиться в університеті, то й оступатися не має, і перечити не може, і сердитися — не дай Боже. А то ж жива людина! З отакими міркуваннями з перехрестя внутрішніх суперечностей якось вийшла на простішу дорогу: і вже та доросла дитина не видавалася, як кажуть, ніби не моєю. Зазирала у чашку з-під кави, у ту для когось промовисту гущу, і думала: «Хай там що, але як добре, що ти у мене є».
Про молоду пару в народі говорять, що їй потрібен час, аби притертися. Бачу, що й батькам «трапляються» такі діти, з якими треба відбути цей же процес, до подорослішання або й довше. Зрештою, порада психологині Мелії придатна для «вжитку» й у дорослому світі.
Я повторюю собі й слова, що спілкуватися з дитиною треба, уявляючи, ніби вона вже така ж досконала, якою є в моїх очікуваннях. Залишається перевірити їх на практиці.
Маєте свої секрети виховання — пишіть! Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
