Пам'ятаймо свою історію!
«Врятувалися лише ті, хто погнав пасти товар», – про страшні події Другої світової на Волині
У Тагачині немає жодного знака, де б можна було віддати шану загиблим від рік нацистів односельчанам
Уродженка села Тагачин Турійського району, а нині тернополянка Оксана Марчук давно досліджує історію малої батьківщини. Вона нагадала щемливим дописом трагічну сторінку з життя селян.
«24 липня 1943 року була субота. Вранці пройшов сильний дощ, тож ніхто не поспішав жнивувати, хоч напередодні на Абісінії (хутір у Турійському районі) й зробили зажинки. Удома не було лише тих, хто погнав пасти корів та коней. Вони й врятувалися.
Того дня нацистські карателі разом із польською поліцією спалили хутір Абрамівку і частину Тагачина із церквою, Абісінію та Туличів. У Тагачині вбили 29, а на хуторі — 26 людей.
Того дня нацистські карателі разом із польською поліцією спалили хутір Абрамівку і частину Тагачина із церквою, Абісінію та Туличів. У Тагачині вбили 29, а на хуторі — 26 людей.
Було знищено цілі сім’ї й родини. І вже вісім десятиліть ніхто не згадує про них. У Тагачині немає жодного знака, де б можна було віддати шану цим людям. Їхніх прізвищ немає й на пам’ятнику загиблим односельчанам. І більше, мабуть, ніколи не буде церкви. Хоч би простий дубовий хрест, хоч би пам’ятну дошку громаді, певно, під силу було б встановити. Щоб пам’ятати. Своїх треба пам’ятати. А вони ж були своїми: сусіди, родичі, куми. Їхні прізвища відомі.
І я вдячна краєзнавцю Петрові Вільчинському, який зібрав і зберіг для нас те, що ми втратили. Ми сьогодні згадали їх у полі, у збіжжі, в якому колись ховалися люди, рятуючись від смерті. Хай вогник свічки з рідної землі буде їм нашою світлою пам’яттю».
