Вікторія Дзидз і Дєд Волинь давно розуміють одне одного з пів слова.
Волонтерка Вікторія ДЗИДЗ: «Солдат не може вийти з окопа в магазин!»
«Візьміть ящика! Несіть до буса!» — організаторка збору допомоги на Схід, побачивши, що тримаю тільки диктофон, швидко взяла мене в помічники. Дорогою, несучи аж три пакунки, пояснювала, що Дєд Волинь (це псевдо літнього волонтера Сергія Добродомова) довго чекати не любить. Цього разу дав на завантаження продуктів у бус 20 хвилин — а далі на передову
Цього вівторка, 3 серпня, на Північному ринку Луцька у велику автівку добродійники складали ящики з часником, олією, тушонкою, чаєм, кавою, водою для солдатів на передовій. Серед них — і працівники адміністрації базару. Якась жінка підійшла з торбиною і взялася виймати з неї для воїнів олію, печиво, ще щось. Що її спонукало до такого кроку, коли для багатьох людей за 6 років війни це здається не таким уже важливим, пояснила розведеними руками: мовляв, а як інакше. Таких, як вона, суттєво поменшало. Це засвідчує Вікторія Дзидз, волонтерка, яка щомісяця продовжує збирати допомогу українським військовим у зону бойових дій, де тепер начебто затишшя. Сердиться, коли чує розмірковування, що на війні забезпечують необхідним і дають зарплатню: «Наш народ почав рахувати зарплати солдатів. Вважають, якщо заробляють платню на фронті, то можуть повністю витратити на себе. Але в них є сім’ї, діти, дружини, батьки… Я спокійно можу сходити на каву, в крамницю, бачити своїх рідних і спати в теплому ліжку в комфортних умовах. Розумієте? А солдат цього не може. Він не може вийти з окопа і сходити через дорогу в магазин. То наш народ повинен поважати ту людину, яка покинула сім’ю і пішла його захищати!».
Є такі мами, які так німіють, що через пів року тільки починають розуміти: їхніх дітей нема. І це страшно… То солдатів треба поважати за їхній вибір.
У ході розпитувань Вікторія Дзидз переводить подих і порушує тему, від якої волосся стає дибки: нині волонтери, що супроводжують по Волині авто із загиблим військовим, спостерігають, як водії на автотрасі не хочуть пропускати особливу колону. Розповідає, що через це під час останньої такої поїздки навіть військовий капелан втратив самовладання: «Водії вже на нас не реагують, розумієте? Не ре–а–гу–ють! Нас не пропускають! Їм навіть тяжко з’їхати на узбіччя на пів хвилини, коли бачать авто із написом «Евакуація 200». Як можна бути такими черствими?! Невже з тебе як з українця багато вимагають?». Справедливо додає, що трохи уваги й людяності до рідних загиблих — це і безплатно, і нормально. «Є такі мами, які так німіють, що через пів року тільки починають розуміти: їхніх дітей нема. І це страшно… То солдатів треба поважати за їхній вибір», — Вікторія говорить очевидне і від того, що вона це мусить озвучувати, мороз по шкірі.
Між тим, бус майже завантажений. Відомо, що водій Сергій Добродомов, більше знаний як волонтер Дєд Волинь, має заїхати на три позиції бійців добровольчого корпусу «Правого сектору» і в полк «Азов». Окрім води й продуктів, везе замовлені ними автозапчастини. Дєд Волинь носить темні окуляри і розмовляє уривчастими фразами. Сердиться, коли запитую його про поїздки: мовляв, як бути, якщо звертався до місцевих депутатів за грішми і почув відмову, бо ж «у них вибори». Врешті каже: «Бійцям треба допомагати. Вони на війні. Якщо у когось війни нема, то в них є. Вони воюють. Натурально. З Російською Федерацією. Так що возив, вожу і буду возити». Каже, що їздити на передову не боїться, бо «вже старий». Його колега волонтерка Вікторія роз’яснює: «Дєду за 70! Він мав назбирати автозапчастин на 90 тисяч гривень. Йому голова кипить від того. То чому нашій молоді, яка не має стосунку до війни, не знайти кілька гривень? Чашка кави — 15 гривень. А якщо тисяча таких чашок? Війна не повинна боліти тільки ветеранам АТО, їхнім сім’ям та ще декільком людям».
