Білоруський Майдан: тисячі затриманих, сотні поранених, один загиблий… (Фото, Відео)
У Мінську та інших містах країни тривають жорстокі вуличні протистояння після оголошення результатів президентських виборів 9 серпня
Екіпірований спецназ безжально б’є дівчину, вона кричить: «Мамо! Мамо!»… Внутрішній дворик відділення міліції у Мінську, де «лежать штабелями» затримані… «Як зі свиньми поводяться. Їх б’ють, знущаються», — коментує жінка, яка з вікна квартири в багатоповерхівці знімає це на відео… «Припиніть калічити і вбивати людей!» — чоловік із таким плакатом стоїть на колії в метро перед поїздом…
Легковик, у бік якого летять світлошумові гранати, таранить групу спецназівців, розкидаючи їх, як кеглі… Броньований автомобіль силовиків в’їжджає в машину, де перебуває 5–річна дівчинка, в результаті її матері потрібна операція, а батька забрала міліція…
Лише після протистоянь 11 серпня МВС країни повідомило про 2000 затриманих, а міністерство охорони здоров’я — про 200 поранених. Один протестувальник загинув.
Такою є зараз «тиха» Білорусь, порядкам та достатку якої заздрило багато українців. Олександр Лукашенко після вкрай жорстокого придушення мирних акцій остаточно перетворився і в очах своїх співвітчизників, і в очах світу не просто на диктатора, а на кривавого тирана.
А люди хотіли всього лиш чесних виборів і щоб їхній голос поважали. Але своїх ймовірних опонентів «бацька» просто не допустив до виборів — або вигнав із країни, або запроторив за ґрати, як–от блогера Сергія Тихановського. Після цього кандидатом у президенти зареєструвалась його дружина Світлана Тихановська, яка й стала головним суперником Лукашенка. За даними білоруського Центрвиборчкому, за неї проголосувало 10,09% виборців, за Лукашенка — 80,08%. Втім, у ці цифри мало хто вірить, сперечаючись лише про ступінь фальсифікацій: 20%, 40% чи всі 60.
Лукашенко після вкрай жорстокого придушення мирних акцій остаточно перетворився і в очах своїх співвітчизників, і в очах світу на кривавого тирана.
Щоб захистити свій голос, білоруси, які підтримували Тихановську, вдавались до різних мирних методів — одягали білі стрічки, щоб було видно, що їх багато, або складали свої бюлетені «гармошкою». Є фото, де урни майже повністю заповнені «гармошками», проте офіційні цифри зовсім інші.
Методи Лукашенка були протилежними. Як тільки виборчі дільниці закрились, почалася жорстока зачистка мирних демонстрантів. У хід пішли гумові кулі та світлошумові гранати, водомети й кийки, в центр столиці стягнули військову техніку. Силовики хапали людей інколи без розбору просто на вулиці. Щоб розпорошити протестувальників і завадити координації, метро у Мінську не працювало, інтернет — також.
Лукашенко, як і колись Янукович, думав, що жорстокістю задавить спротив у зародку. Але вийшло навпаки. Люди продовжують виходити на вулиці й далі. У хід пішли коктейлі Молотова. Деякі підприємства, зокрема інженерно–технічні працівники Мінського тракторного заводу, окремі цехи Білоруського металургійного заводу, оголосили страйк. І це при тому, що на другий день після виборів Світлана Тихановська виїхала у Литву (дітей вона вивезла за кордон іще раніше). Вона боїться за свого чоловіка, якого режим тримає за ґратами як заручника. «Я просто слабка жінка», — зізналася вона.
Втім, свою роль символу спротиву Світлана Тихановська виконала. Далі все вирішуватиме народна стихія. Чи породить вона нових лідерів і чи доб’ється нових чесних виборів — важко сказати. Але важливіше інше: велика частина білорусів прокинулась у своєму прагненні свободи, відчула солідарність у боротьбі. Тож рано чи пізно вони досягнуть свого, посіяне зерно проросте.
Звісно, Росія зробить спробу скористатись слабкістю сусіда, як це вона вміє. Тому шлях білорусів до свободи може бути довгим і не менш складним, ніж український. Але місце Білорусі — з її історичними та споконвічними сусідами — Україною, Литвою та Польщею. Усі разом ми станемо сильнішими і швидше займемо своє заслужене місце в сім’ї європейських народів.
Петро МАКАРУК.
Коментарі
Валерій ПЕКАР, громадський діяч, викладач Києво–Могилянської академії:
«Лукашенко втратив легітимність в очах білоруського народу. А значить, рано чи пізно посипляться силовики. А більше в нього нікого і нічого нема. Коли лідерів немає, вони врешті з’являються. Режим лусне: хтось із вищих чиновників перебіжить до табору протесту (хтось щиро, хтось із метою дістатися до влади, а хтось за завданням ФСБ). З’являться й інші лідери, як це було на Майдані. Так чи інакше, процес уже не зупинити, навіть якщо задавити силою те, що відбувається зараз».
Євген ДИКИЙ, біолог, екскомандир роти батальйону «Айдар»:
«Ні для кого не є «військовою таємницею», що українсько–білоруський кордон існує переважно на мапі, а не в реальному ландшафті. Щонайменше він «дірявий», щоб не сказати жорсткіше. Тож, напевно, ми наразі є єдиним керунком, куди мають шанс тікати учасники придушеного білоруського повстання. Тепер від нас залежить, як ми приймемо їх — як люди, які самі були у їхній шкурі, чи як самовдоволені скоти, які радіють зі свого кращого становища та байдужі до біди сусіда. «Нє биць скотам» — це тепер заклик і до нас із вами.
Готуймося приймати біженців із РБ, приймати гостинно, тепло. І головне — допомогти їм не лише дахом над головою та шматком хліба, але в першу чергу безпекою. Мусимо стежити за нашою владою, якій притаманна дурна звичка час від часу видавати політичних біженців «дружнім» диктаторським режимам. Маємо налагодити для білоруських повстанців весь цикл — «вікна» на кордоні, пункти першого прийому, юридичний супровід для подання заяви на отримання політичного притулку та отримання відповідного статусу».
