Машівська школа — справжня окраса села.
Щоб сільська школа на Волині стала показовою, її директор та вчителі самі виготовляли учнівські столи
У Машівському навчально-виховному комплексі «ЗОШ І—ІІІ ступенів — ДНЗ» Любомльського району незабаром відбудеться Всеукраїнська конференція для шкільних педагогів EdCamp Ukraine на тему «Який сьогодні потрібен вчитель»
Вибір закладу — не випадковий
Така конференція пройде на Волині вдруге. Започаткована 5 років тому, вона відбувається у новому форматі дискусійного заходу з метою професійного зростання педагогів, обміну досвідом і, звісно, популяризації навчального закладу, території, де він розташований, і краю загалом.
Директор НВК Микола Оніщук не приховує задоволення, що вибір випав саме на їхню школу. Каже, цьому посприяли унікальність її історії і, безперечно, величезні зусилля всього колективу в підготовці навчального закладу.
Перша згадка про церковноприходську школу в Машеві датується 1844 роком, учителем тоді був священник Деметій Романовський. У 1930–х школа носила ім’я польського письменника Болеслава Пруса, бо у селі мешкали його батьки. Досі там зберігся славнозвісний «дуб Пруса», біля якого знаний митець писав свій роман «Фараон».
1950 року Машівська семирічка реорганізована у середню. 1 вересня 1992–го гостинно відчинило двері нове двоповерхове приміщення школи, на базі якої у 2001–му був утворений НВК.
— Документи на те, щоб позмагатися за право організувати цей престижний захід, подали ще у вересні минулого року, — з гордістю розповів Микола Вікторович. — Приємно, що серед інших 29 навчальних закладів наш — єдиний з Волині та Рівненщини. Попередньо конференція мала відбутися 16 травня, але у зв’язку з карантином перенесли на 29 серпня.
У число щасливчиків машівці потрапили не випадково. Цьому передувала велика організаційна робота. Підготувавши всі матеріали, потрібно було їх «захистити» на онлайн–співбесідах із працівниками профільного міністерства, отримати позитивні відгуки й згоду експертів, які проводитимуть сесії. Словом, успішно пройти за всіма критеріями.
До Машева мають прибути кращі експерти, директори шкіл, методисти, педагоги з різних куточків України. Над темою «Який сьогодні потрібен вчитель», яку вибрали після скрупульозного опитування серед педпрацівників, батьків, учнів, працюватимуть 150 осіб у 8 аудиторіях. Кожен учитель буде сам вибирати панель, а також за бажанням зможе провести лекцію. До речі, машівський директор двічі навчав учасників на таких заходах у Києві та Станиці Луганській. На так званій «території свободи», в яку на один день перетвориться навчальний заклад, готують сюрпризи, які директор поки що не розголошує.
Приміщення оновили в рекордні строки
Територія Машівської школи на перший погляд нагадує добре доглянутий сучасний відпочинковий комплекс. Пофарбований у життєрадісні кольори фасад, акуратно заасфальтоване подвір’я, оздоблений деревом старовинний (колись належав тутешньому монастирю) колодязь зі смачною водою, яблуневий сад, закладений кілька років тому спільно зі спонсором Юрієм Гупалом, створюють національний колорит. Петриківський розпис, виконаний педагогами Іриною Трофимук та Юлією Узіюк, тішить око у фойє, коридорах та актовому залі. Органічно вписуються в ансамбль красиво оформлених стін зображення державних символів України, прапора, герба і гімну школи. Все потопає в українських вишивках. Учитель Олександр Романюк, учасник АТО, виготовив стенд, на якому увічнені імена загиблих Героїв — жителів Машева.
У 1930–х школа носила ім’я польського письменника Болеслава Пруса, бо у селі мешкали його батьки.
— За капітальний ремонт узялися ще два роки тому, — розповідає далі Микола Оніщук, який очолює заклад із 2017 року. — Встановили санвузли за 75 тисяч гривень (виглядають, наче у закордонному готелі), в рамках проєкту «Класні двері — в кожен клас» поміняли двері, проводку, силами батьків та вчителів зробили сучасну «венеціанську» штукатурку. Кожен кабінет пофарбований в інший колір, виглядає просто приголомшливо.
Велика гордість педагогів та школярів — нові комп’ютери та меблі, які, до речі, придбали за невисоку ціну на одному з підприємств Любомля. Ще дешевше (купували лише фурнітуру) обійшлися тут учнівські столи, власноруч виготовлені директором (!) та педагогами. Чого вартий професійний роутер, який забезпечує швидкий інтернет і вай-фай по всій школі і прилеглій території. От якби ще кілька телевізорів!
Мало в яких сільських закладах побачите і такий сучасний спортзал, ремонт у якому зробили знову ж таки власними силами два роки тому. Сучасне освітлення, решітки на вікнах, гарна обшивка коштували всього 72 тисячі гривень. Особливо відзначився вчитель фізкультури Сергій Корчук, який там днював і ночував.
На запитання, як вдається за порівняно невеликі кошти втілювати такі зміни, Микола Вікторович каже:
— Ми акумулювали всі сили: місцевий і районний бюджети, спонсорів, батьківський та вчительський колективи. Велику підтримку відчуваємо від голови батьківського комітету Ірини Ющук, яка завжди оперативно вміє організувати людей.
За Шевченків «Заповіт» англійською — мандаринки
Коли напередодні поїздки в Машів запитала в одного чиновника про секрет успіху тамтешньої школи, то у відповідь почула: «Там директор такий, що може гори пересунути з місця…»
Це, звичайно, перебільшення. Але в тому, що в Миколи Оніщука, який, до речі, вже майже двадцять років на керівних посадах у закладах освіти Любомльщини, неабиякий організаторський хист, любов до дітей і до справи, якій присвятив життя, немає жодних сумнівів.
Двері директорського кабінету чекають останньої черги на оновлення, а от прикріплений на них «прейскурант заохочень» таки викликає подив і захоплення. В кожного учня з’явилась можливість отримати чупа–чупс, бублик або мандаринку — потрібні лише знання і спортивні навички. Для цього варто продекламувати напам’ять вірш (наприклад «Заповіт» Шевченка англійською мовою), виконати стійку на голові, відповісти на директорські загадки або запропонувати свої, на які б він не відповів. Дітворі це подобається, жоден урок літератури чи фізкультури так не вмотивовував учнів до вивчення поезій або занять спортом.
Микола Вікторович має у планах обладнати швейну майстерню для здобуття учнями практичних навиків. Уже є домовленість про те, що спонсори привезуть сюди десяток німецьких швейних машинок. На черзі — відбудова теплиці, закладення дослідних ділянок та ведення шкільного господарства, яке б здешевило повноцінне харчування дітей. А ще було б добре взятися за облаштування сучасного спортивного майданчика з якісним трав’яним покриттям, відповідною системою дренажу, освітленням та спортінвентарем. На такому стадіоні сам директор охоче зіграв би не один футбольний поєдинок. Спорт — це його хобі. Пан Микола, до слова, — кандидат у майстри спорту з веслування на каное. Тому хочеться лише додати: коли людина має захоплення — тоді й основні обов’язки їй даються легко і натхненно.
