Після таких знущань у білорусів народилось: «Никогда ты не будешь батькою... Был ты отчимом злобным, неласковым... Был ты всем нам чужим подлым дядькою, что скрывался под разными масками».
«Нас 4 години тримали на колінах, якщо хтось казав, що хоче в туалет, відповідали: «Сходи під себе»
«Жорстоко били, ображали, погрожували смертю…», — білоруси, яких затримали після протестів у Мінську, розповідають про нелюдські знущання над ними
З 14 серпня почали відпускати затриманих. І попри те, що заступник керівника МВС Білорусі Олександр Барсуков намагається переконати світову громадськість, що знущань у Центрі ізоляції правопорушників не було, мовляв, затримали бунтівників, провели роз’яснювальну роботу, люди розповідають страшні речі, які відбувалися там із ними. Скажімо, медик Анастасія. Її затримали під час допомоги постраждалим на мітингу в Мінську. За словами дівчини, 50 осіб перебували в камері, розрахованій на чотирьох.
— Не те що спати було неможливо, часом ми стояли і вночі, бо сісти було ніде. Не вистачало повітря. Першу добу ми стояли у дворику для прогулянок. Нас не годували, не давали води, попили через 15 годин після затримання. Воду вимагали зі скандалами та істерикою. На другу добу принесли хліб і кашу. Охоронці знущалися, говорили: «Не буде вам жодної медичної допомоги, кинемо у вас гранату — і все закінчиться». Били по ногах, спині, сідницях.
— Десять омонівців мене киями били, — розповідала дівчина, — погрожували смертю. Знімали штани. Сказали, по колу пустять. Говорили: «Ви всі проти Лукашенка. Ви бидло тупе».
Затримані стверджують, що в ізоляторі особливо катували молодих чоловіків, які намагалися відстоювати свої права і гідність, та тих, котрі кричали. Це, очевидно, приносило катам неабияке задоволення. Інтерес до тих, хто стійко, мовчки переносив муки, швидко зникав.
Ставлення до людей на Окрестіна подібне до того, як декотрі з нас поводяться з комахами, — стверджує провідний гравець збірної Білорусі з мініфутболу Сергій Подалінський, який там побував.
— Нас поставили на коліна вздовж паркану. — Коли хтось казав, що хоче в туалет, йому відповідали: «Сходиш під себе». Ми простояли на колінах години з чотири, вислуховуючи різні приниження. Якщо трохи опустишся нижче чи піднімешся, тебе тут же «поправляли». Декотрі охоронці говорили: «Взяли б просто вас усіх тут і розстріляли».
Житель Мінська, який веде в Twitter мікроблог «Обличчя олігарха» і провів в ізоляторі на Окрестіна 2,5 доби, розповідає, що спочатку його привезли до районного відділу міліції. Там до нього ставилися по-людськи. Намагалися зробити все, що в силах, аби відпустити на волю, але був наказ усіх «пакувати» і відправляти в центральний ізолятор. Тож їм не залишалося вибору. Коли його перевели туди, відразу ж відчув інше ставлення. Там діяли жорстко, намагалися зламати і залякати.
— На тебе постійно кричать і принижують матами, — пише він у мікроблозі, — всіляко намагаються демонструвати свою силову і статусну перевагу. Вони буквально вбивають тобі в голову, що ти біосміття. Камера, у яку мене посадили, на чотири ліжка, але нас там було восьмеро. Це насправді непогано, бо ми були з першої хвилі затриманих. Для тих, котрих садили після нас, такої лафи не було.
За словами блогера, їжу затриманим не давали три дні. Більше того, їм не дозволяли спати, всіляко ображали, називали руйнівниками держави, покидьками, тваринами. Навіть коли просто заглядали у віконце-годівницю, щоб пересвідчитися, що люди роблять.
— Я точно чув крізь зачинене вікно автоматні черги й електрошокери, які застосовувалися до хлопців, котрі потрапили до ізолятора в ніч з 10 на 11 серпня, — пише блогер. — А що там творилося на вулиці, навіть тяжко уявити.
Попри те, що чоловік намагався сидіти тихо, щоб не провокувати охоронців, йому все ж дісталося від них. Він отримав більш як 20 ударів по різних частинах тіла. Їх зазнімкував і виклав у своєму мікроблозі. До речі, після звільнення в лікарні відмовилися зняти побої. Тож він пообіцяв звернутися у правозахисний центр «Весна».
Більшість звільнених скаржаться саме на жорстокість омонівців. Ті били, як сказала одна з дівчат, по-садистськи, із задоволенням. Очевидно, таким був наказ. Відчуваючи безкарність та вседозволеність, бійці розперезалися.
— Десять омонівців мене киями били, — розповідала дівчина, — погрожували смертю. Знімали штани. Сказали, по колу пустять. Говорили: «Ви всі проти Лукашенка. Ви бидло тупе». Ставилися, як до тварин. Десять років обіцяли дати, кричали, що я терористка.
У Міністерстві внутрішніх справ Білорусі заявили, що скарги затриманих на насильство фіксуються і передаються для розгляду. Однак навряд чи буде він об’єктивним… Утім, рано чи пізно винним у знущаннях над протестувальниками таки доведеться відповісти.
Джерело: ТСН, «Главком», «ДС».
На продовження теми
«Будь ласка, розстріляйте нас, навіщо ви нас мордуєте»
Розповідь російського журналіста, якого схопили білоруські силовики під час акції протесту в Мінську
Микола ТЕЛІЖЕНКО
«Що мене найбільше вразило — «килим із людських тіл» — люди, які просто лежать на підлозі. По них ходили омонівці. Мені також довелося наступити на чоловіка, тому що коли намагався його обійти, то знову отримав по голові. На підлозі кров, випорожнення. Були люди з перебитими руками, які не могли ворушитися.
Їх змушували молитися. Завели хлопця, який благав: «Дядечки, не бийте». Йому сказали, що його зараз уриють, почнуть зуби рахувати. Кілька ударів. Він уже захлинається кров’ю, й омонівець йому: «Читай «Отче наш»!». І хлопець розбитими губами промовляє: «Отче наш, що єси на небесах».
Найстрашніший момент — коли ти сидиш, а людей у коридорах, поверхом нижче, б’ють так сильно, що вони не можуть говорити і просто виють. Ти повертаєш голову — на підлозі кров, всі кричать, а на стіні — Дошка пошани з усміхненими міліціонерами, які це роблять. Ти розумієш, що потрапив у пекло.
Потім, приблизно за 16 годин після прибуття в РУВС, нас почали виводити й кидати в автозак. Сидіти заборонялося, людей складали штабелями у три шари. Дехто з травмами опинився внизу, не було чим дихати. Вони кричали від болю, до них підходили, били по голові кийками, принижували. Це нагадувало тортури гестапо, у звичайному житті уявити таке неможливо.
… Вийти в туалет не можна. Тим, хто просив, казали ходити під себе. В результаті люди дійсно це робили, і по-великому також.
Зі мною був один хлопець, який казав: «Будь ласка, розстріляйте нас, навіщо ви нас мордуєте!». А йому відповідали, що розстрілювати нікого не будуть, тому що в тюрмі чекає ще більше болю».
