Архівне фото: командир сотні Української повстанської армії Мирослав Симчич (ліворуч) із побратимами.
97-літній сотенний УПА Мирослав СИМЧИЧ: «Москалю поки довбнею по голові не даси, то не зрозуміє!»
У Коломиї на Івано-Франківщині ще в 2008 році йому відкрили пам’ятник. Саме під керівництвом Кривоноса – таке бойове псевдо Мирослава Симчича – у 1945-му у бою під Космачем було розгромлено каральну дивізію НКВС разом з їх командиром, Героєм Радянського Союзу Миколою Дергачовим
У свої далеко за дев’яносто Симчич досі говорить командним тоном. Хоча підвищує голос і через поганий слух.
«З Москвою можна говорити тільки силою! Москалю поки довбнею по голові не даси, то не зрозуміє!» — категорично відрізає при спілкуванні Симчич.
Про «москалів» він говорить майже крилатими фразами.
«Це не наш брат, а це наш кат! Господь Бог зібрав усе зло із цілого світу і всадив в душу москаля. Був Іван Грозний — били нас, був Петро Перший — били нас, прийшов Сталін — били нас, прийшли білі — далі б’ють. Таких підлих ворогів, як має Україна, ніхто не має.
Скоро сто літ, а в Москві ще пам’ятають, досі бояться Бандеру. Жоден із наших політичних лідерів не має такої популярності й слави, яку має Бандера, бо він був дуже добрим керівником.
З Москвою вести боротьбу дипломатичним способом неможливо, бо москаль бреше ліпше всіх. Недарма в народі було таке прислів’я: «Бреше, як москаль». Я їх психологію дуже добре вивчив, бо перебував з ними 32 роки, 6 місяців і 3 дні», — згадує він своє багатолітнє заслання, звідки повернувся вже у 1980-х роках.
При тому Симчич позитивно відгукується про євреїв, розвінчуючи міф про антисемітизм в УПА: «Євреям ми допомагали, їх переховували наші дяки. Відомо, що повно євреїв було у підвалах у нашого митрополита Шептицького. Коли фронт пішов на захід, то ми організували групи і відправляли євреїв на Захід та в Ізраїль. Один із них, який у нас був лікарем, відмовився іти в Ізраїль. Казав: «Ви мені врятували життя, я буду з вами до посліднього дня».
Радянська пропаганда зліпила з повстанців образ ворога навіть у Галичині. Симчич пригадує, що радянські провокаційні групи, перевдягнені в форму УПА, вбивали людей та грабували господарства. І вже тоді слово «бандерівець» отримало в народі лякливу форму.
«Скоро сто літ, а в Москві ще пам’ятають, досі бояться Бандеру. Жоден із наших політичних лідерів не має такої популярності й слави, яку має Бандера, бо він був дуже добрим керівником», — додає Симчич.
Тепер в Україні слово «бандерівець» звучить гордо. «Важливо, що свято створення УПА тепер всенародне. Коли є пошана, то розумієш, що недарма прожив життя. Але ми воювали не за пенсію чи за якісь медалі. А за те, щоб була держава, і ми всім народом жили по-людськи», — каже Симчич.
При тому воювали, наперед усвідомлюючи поразку. «У 1940-х роках не було жодного шансу на перемогу. До нас в Коломийську округу прийшла людина від командира Шухевича, повідомила, що після промови Черчилля у Фултоні війни не буде щонайменше п’ятдесят літ. А ми планували, що у війні між Сходом і Заходом, користаючись ситуацією, виборемо довгоочікувану державу.
Тоді собі сказали: все одно продовжуємо боротьбу: для нашої історії, для майбутніх поколінь, щоб воно могло твердо казати, що ми нація, а не отара овець», — пояснює сотенний суть одержимої боротьби.
Симчич вірить, що нинішні воїни завершать справу УПА. «Я за них весь час думаю. Прокинуся вночі — і зразу думка, а як же там наші хлопці на Донбасі…
Я дуже вірю в молодь, це нові кадри для України. Бо коли ми отримали незалежність, в нас не було кадрів, інтелігенцію всю відстріляли або загнали в концтабори. І владу захопили українські вороги, які Україну розграбували», — підсумовує причини наших поразок та майбутніх перемог жива легенда визвольного руху.
У полон взяли лише непритомним. Провів у таборах 32 роки, 6 місяців і 3 дні
Портрет нашого героя
Мирослав Симчич (Кривоніс) — військовий та громадський діяч, сотенний УПА, незламний політв’язень, почесний громадянин Коломиї та Львова.
Народився у 1923 році у селі Вижний Березів поблизу Косова на Прикарпатті. Закінчив Коломийський архітектурний технікум. У 1941-му вступив у юнацтво ОУН та воював проти німців у народній самообороні. Навесні 1944 року закінчив старшинську школу УПА і став командиром чоти, згодом — сотні.
У лютому 1945-го Кривоніс прославився у бою біля річки Рушір. Сотня «Березівська», в якій він командував чотою, перекривала дорогу підкріпленню, яке йшло на допомогу НКВДистам, оточеним у Космачі. Повстанці обрали дуже вдале місце для засідки, а перед приходом колони розібрали міст.
За словами Симчича, у цьому бою вони знищили більше 400 ворогів, але історики називають значно менше число — від 11 до 100 осіб, в тому числі командира дивізії ВВНКВС Миколу Дергачова. Повстанці втратили лише двох бійців, а Симчича було поранено в руку. Після тривалого лікування він повернувся у свою сотню…
4 грудня 1948 року Кривоніс із Чернецем (Петром Томичем) перевіряли зимові криївки. Сніг перестав падати й не заносив слідів. Вирішили перечекати у перевіреній хаті, але там їх побачила дочка двоюрідної сестри господині. Вона виявилася завербованою сексоткою МҐБ. Раптово хату оточили більшовики. Друзі вели бій від першої години дня до десятої вечора, очікуючи, що з настанням ночі на допомогу прийде боївка повстанців. Чернець був тяжко поранений кулеметною чергою, червоні запалили хату. Кривоніс і Чернець знепритомніли від диму. Коли з палаючої хати припинилися постріли, більшовики облили водою ковдру, накрили нею господаря і змусили його витягати повстанців із полум’я…
Засуджений 1949 року Івано-Франківським військовим трибуналом за участь в УПА на 25 років позбавлення волі. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з урками. Згодом повторно дістав ще 25 років за «участь у націоналістичному угрупованні». 1956-го Комісія Верховної Ради СРСР скоротила термін покарання до 10 років…
Загалом провів в ув’язненні 32 роки, 6 місяців і 3 дні. Був звільнений з таборів у 1985-му. А реабілітований лише у 2017 році.
Життєвий шлях Мирослава Симчича ліг в основу книги Михайла Андрусяка «Брати грому».
Мар’яна ПЄЦУХ, публікація на сайті «Українська правда»
«Хлопці, заспокійтесь! Скільки встиг — стільки вбив»
Цитати легендарного повстанця
«Місцеве населення створило УПА. Якби не їхня підтримка, то нас і не було б. Воно нас годувало, давало одяг, розвідку. Все, що ми мали, — було від пересічних українців. Без народної допомоги УПА не могла б протриматись і пів року, а ми воювали більше 10 літ».
«Коли у понеділок прийшов у цех (після звільнення Мирослав Симчич проживав і працював у Запоріжжі, бо на батьківщину не дозволили повернутись. — Ред.), то побачив, що водії біжать до мене і кричать: «Дед, й*п твою мать, ты почему коммунистов всех не убил? Смотри, сколько их, бл*дей, еще осталось». Я кажу: «Хлопці, заспокійтесь! Скільки встиг — стільки вбив».
«Ми повинні розуміти, що ніхто нам у цьому житті просто так нічого не дасть. Не треба думати, що все втрясеться і якось воно буде — за все у цьому житті треба боротись».
