Прагнути до життєвої планки, поставленої іншою людиною, – справа невдячна.
Що таке «все встигати». Колонка Оксани КОВАЛЕНКО
«Як ти з усім справляєшся? Я як одну справу піджену, то ще дві з’являться. А малим уже геть не маю коли увагу приділити. Аж нерви беруть!»
Одна з подруг ділилася своїм головним болем про нестачу часу на дітей, що є, очевидно, проблемою багатьох. Бо поміж роботою і домашніми клопотами можна встигнути тільки віддати якийсь наказ тій дитині, яка, бач, знову «присмокталася» до телефону, й понарікати на іншу за те, що повіялася з хати. Поки я роздумувала, звідки подруга взяла, що я все встигаю, вона заходилася переповідати здобутки знайомих мам із соціальних мереж. Демонструвала тут же прекрасні фото, де вся сім’я відпочиває на природі, присмачені дописами, що в чистенькій хатині вдома чекає свіжозварений борщик або ж що більшого щастя й не треба. Скидалося, що в когось проблем набагато менше, що деяким по–справжньому поталанило або що вони — невтомні роботи…
Запитання «Як ти все встигаєш?» виказує приховане незадоволення собою, і якщо це про когось із вас, то зверніть увагу на мудру, як на мене, думку: «Секрет тут не в тому, щоб переробити всі справи. Головне — визначити пріоритети і йти за ними». Коли в мене народилася третя дитина, я певний період дратувалася, що не справляюся, як раніше, зі своїми обов’язками. Не одразу, але таки винайшла свій «велосипед»: небо не впаде на землю, якщо частина роботи буде перекочовувати на наступний тиждень чи навіть місяць, зате діти, які живуть зі спокійною усміхненою мамою, зростатимуть у радості. (Пам’ятаймо, що малеча, особливо дошкільного віку, реагує за принципом громовідвода, тобто спочатку накопичує всю енергію рідних, а потім перенаправляє.)
Секрет тут не в тому, щоб переробити всі справи. Головне — визначити пріоритети і йти за ними.
Зворотний бік медалі — ми дуже мало знаємо про «встигнути все» в інших мам. Фото у фейсбуці, доглянутий вигляд, красномовні розповіді — це верхівка айсберга, те, що готова показати людина. Завжди є «мінуси». Бувають, наприклад, сім’ї, де все підкорено чистоті: школяркою я не хотіла ходити до хорошої подруги, бо в її хаті не можна було брати книг, виставлених на полицях за розміром та кольором палітурки, бабуся не дозволяла торкатися до вишитих квітів на серветках і сідати на диван, щоб не продавлювати (тільки на табуретки). Я обожнюю насолоджуватися ошатною оселею, але не такою ціною. Тобто те, чому мимоволі заздримо, є бездоганним лише в нашій уяві. А навіть якщо не так, то прагнути до життєвої планки, поставленої іншою людиною, – справа невдячна. Простіше, кажу з власного досвіду, сформувати посильний щоденний (тижневий) список своїх важливих завдань і регулярно дякувати собі, що гарно все встигаєш. Тут є ще один секретик. Буває таке, що все одно десь береться незадоволення тим, що доба скорочується, як бальзаківська шагренева шкіра, а клопотів не меншає, — тоді допоможуть уявні терези. «Мені важливіше приготувати оцю часозатратну смакоту чи побачитися з мамою?» — усвідомлене запитання пом’якшує дратівливість і відточує шкалу головного й другорядного. А якщо бачиш дорогу до того, що вважаєш важливим, то й життя видається веселішим.
Маєте з цього приводу свої спостереження — пишіть! Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
