Один із незмінних оранжевих диванів зі знімального майданчика проекту «Без табу» Ольга забрала на пам’ять і тепер він стоїть у її квартирі. Ще б пак: якраз це шоу зробило журналістку відомою та улюбленицею мільйонів глядачів.
«Навіть психолог мені сповідалася», – Ольга Герасим’юк
Відома телеведуча – про дружбу з президентами, нелюбов до вродливих чоловіків та зворотний бік відшліфованого професією вміння співпереживати
Ольга Герасим’юк була автором і ведучою безлічі телевізійних соціальних проектів, генеральним продюсером «1+1», народним депутатом. Проте для українського глядача вона перш за все незмінна ведуча шоу «Без табу» — відверта, співчутлива і справжня.
«Бувало, мені на вулиці люди історії розповідали»
Комунікабельність цієї жінки та її вміння слухати — просто таки феноменальні. І не важливо, відбувається це під час зйомок чи у приватному спілкуванні. «От така я була завжди, анітрохи не міняюся. Бувало, мені на вулиці люди історії розповідають, і ми говоримо, разом ледь не плачемо…» — Ольга сама знає свої сильні та слабкі сторони. І пригадує кумедну історію, що якось навіть на прийомі у психолога (в певний період життя мала потребу в допомозі такого спеціаліста) стала заручницею характеру: «Несподівано для нас обох я почала вислуховувати, яке горе у самого психолога в сім’ї, що її чоловік п’є. Якось так сталося, що ми з тою жінкою помінялись місцями. Але я їй дуже вдячна за те, що коли я з нею розмовляла, то бачила себе збоку. І це дало мені можливість виправити те, про що хотіла з нею порадитись. Я все одно з цього скористалася».
Ольга Герасим’юк філософськи зауважує, що вмінню бути людяною не навчать ніде, окрім як в інституті «власної совісті і душі». Їй це вдалося якнайкраще, тому соціальна журналістика отримала в її особі величезний дарунок. Усі проекти, за які бралася пані Ольга, одразу ж підкоряли серця телеглядачів. З цього приводу ведуча якось пожартувала, що якби йшла у депутати чи президенти, то, ймовірно, була б у числі лідерів рейтингу: «Я можу впливати на події в країні, оскільки моїми глядачами і моїми виборцями були б мільйони».
«Багато колег радісно помазали мій портрет лайном»
Прогноз збувся, і то досить швидко: Помаранчева революція 2004 року стала стартом політичної кар’єри Ольги Герасим’юк. Крок, зізнається жінка, був несподіваним і непланованим, але як ніколи рішучим: «Я вірила і вірю в чистоту помислів Віктора Ющенка. Уперше в житті говорила з такою повагою про главу держави і впевнена, що Віктор Андрійович дійсно перший справжній український Президент. Він має перед собою чітку мету, і я хочу, щоб ця дорога не була засмічена. Коли відбувся Майдан, коли переміг Ющенко, я залишилася з ним душею, не розраховуючи ні на посади, ні на нагороди. У мене була надія, що нарешті ми починаємо жити в тій країні, про яку мріяли, про яку століттями співали свої тужливі пісні».
Ольга Герасим’юк через два роки стає народним депутатом від «Нашої України», працює у парламенті два скликання. Її профіль – свобода слова та інформації, євроінтеграція.
У мене була надія, що нарешті ми починаємо жити в тій країні, про яку мріяли, про яку століттями співали свої тужливі пісні.
Непогані стосунки склалися в журналістки і з попередником Віктора Андрійовича — Леонідом Кучмою. Вона була автором проекту за його безпосередньої участі «П’ять днів із Президентом». Тодішній очільник країни вкрай рідко підпускав до себе представників ЗМІ, але перед Ольгою не встояв. Проект був унікальною можливістю показати главу держави як ніколи справжнім. Більшу частину матеріалу знімали в його будинку. Але Кучмі і його родині фільм чомусь згодом не сподобався. Піарники керманича замовили інший, відверто пропагандистський, який, втім, пройшов на телеканалах непоміченим. Ольга ж за цю роботу отримала несподіваний ляпас: «Як тільки вийшов фільм, я вже на наступний день почула, що буду очолювати Національне телебачення. Багато колег радісно помазали мій портрет лайном. Словом, усе проявилося якісно…»
Незважаючи на дружні стосунки з тодішнім президентом, у 2001-му ведуча разом із колегами Юлією Мостовою та Олександром Юрчуком відмовилися від нагороди «Людина року» в номінації «Журналіст року». Причина – вбивство у 2000–му Георгія Гонгадзе.
«Для початку варто було б навчитися коми розставляти»
Прогноз заздрісників про керівника телебачення став пророчим: Ольга незабаром стає генеральним продюсером «Студії «1+1», а згодом – першим заступником голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. Вона безапеляційно підтримує проєкти, спрямовані за розвиток якісного україномовного продукту. По-своєму різко критикує низькопробні проєкти, нехай і вітчизняні.
Отримав на горіхи від неї і популярний «Останній москаль»: «Звісно, це наше… Але я вітала б таке виробництво, яке дає якість, а не дорогу картинку плюс повне нерозуміння того, про що знімають. Люди, які роблять цей серіал, на жаль, нічого не знають про Карпати й гуцулів, крім анекдотів. Починати робити український продукт слід не з халтури, а з якості. Треба вкласти сценарний талант і гроші в добру оптику. Глядачеві варто запропонувати щось нове, а не знову пхати йому ту жуйку, до якої він звик».
Ольга вкрай критично ставиться до непрофесійності, де б вона не була. А в ЗМІ, які впливають на свідомість тисяч людей, і поготів: «Я б запропонувала, щоб молоді журналісти ставили експерименти на жабах, а не на глядачах, читачах. Спершу потрібно отримати право на спілкування з людьми, а не повчати їх у свої 20 років. Для початку варто було б навчитися коми розставляти».
А ще вона проти наслідування, кого б це не стосувалося. «Не ставайте такими, як Ольга Герасим’юк. Ставайте такими, як ви. І це єдино правильний шлях до успіху».
Між великою політикою — мала історія
Окрім справ політичних та телевізійних, має жінка і віддушину. Це керівництво регіональним проєктом «Школи Лохвицького земства за проєктом Опанаса Сластіона» на своїй рідній Полтавщині. Український маляр, графік, етнограф, архітектор і педагог на початку ХХ століття у земстві (нині Лохвицькому районі) збудував понад півсотні шкіл. Зараз вони руйнуються і занепадають, а вцілілі будівлі потребують термінових ремонтних робіт. Сільські ради взагалі мають право ліквідувати споруду, що «висить» на її балансі, адже це комунальна власність, з якою можна робити що завгодно. Громадські активісти Полтавщини відшукують ці школи та вносять подання про присвоєння їм статусу пам’яток архітектури національного значення. Це надасть їм своєрідного імунітету і врятує хоча б від знесення. А там, дивись, і реставрувати щось вдасться. Для цього полтавці просять пошукати старі фото із зображенням закладів та будь–які архівні документи, пов’язані з ними. Навіть найменша інформація може бути цінною та збільшить шанси на збереження, ремонт і відновлення унікальних будівель. Ольга Герасим’юк координує цю ініціативу.
За матеріалами rudenko.kiev.ua, ms.detector.media, zik.ua, opinionua.com.
