У Михайла Поплавського багато спільного з Олегом Винником: робота, концерти і неперевершена харизма. Орел і повелитель вовчиць — гримуча суміш, яка запам’ятовується назавжди.
Михайло ПОПЛАВСЬКИЙ: «Все, крім некролога, – це піар» (Відео)
Особистість Найспівочіший український ректор упевнений, що народжений ним «феномен Поплавського» через пів століття вивчатимуть у школах
Феномен насправді дуже простий у сюжеті і вкрай загадковий у здійсненні: син колгоспників, який вивчився на машиніста електровоза, згодом став ректором вишу, «розкрутив» його до нечуваної популярності і сам перетворився на зірку великих екранів
КРАЇНА ОНІМІЛА, КОЛИ НА СЦЕНУ ВИЙШОВ БЕЗГОЛОСИЙ РЕКТОР, А ВІН САМ ЦЬОМУ ТІЛЬКИ РАДІВ
Очолюваний Михайлом Поплавським Київський національний університет культури і мистецтв тепер інакше, аніж його прізвищем, і не називають. «Коли я прийняв інститут, це були два факультети, де готували завклубів і бібліотекарів, не було й тисячі студентів, — пригадує пан Михайло. — А сьогодні це потужна освітня корпорація, вчитися «у Поплавського» престижно. В університеті зараз 45 кафедр, 10 тисяч студентів навчаються на 46 спеціальностях».
Розкриваємо головний секрет таких змін. Пам’ятаєте нехитру пісеньку «Юний орел», яку цей далекий від сценічного ідеалу вокаліста невідомий загалу чоловік браво виконував на сцені в оточенні видних дівиць? Його одразу охрестили співаючим ректором, а звідси виникло логічне питання: яким же закладом він керує? «Я багато чим ризикував, і в першу чергу — своїм іміджем, репутацією, — каже винуватець тих подій. — Газети написали: «Країна оніміла, коли на сцену вийшов безголосий, невідомий нікому ректор Київського інституту культури Михайло Поплавський». Але сміється той, хто сміється біля каси. Згодом стало ясно: чим більше мене критикували, тим більше людей дізнавалися про університет. Ми досягли своєї мети: про нього заговорила вся країна. Вважаю, що з піар–проєкту «Співаючий ректор» з можливих 100 відсотків ми витиснули всі 500».
Тепер у самого Поплавського навіть майстер–клас відповідний є — «Піар–проєкт «Співаючий ректор» як технологія». Вчить він у цілком притаманному йому стилі, лейтмотивом якого є те, що скромність тепер не в тренді: «Я завжди повторюю: «Говоріть про мене що завгодно, тільки прізвище не переплутайте». Критика — це найкраща реклама. Моїм завданням є постійно бути в інформаційному просторі. Пишуть про мене, що Поплавський — головний селюк України. Запам’ятається лише головний. А хто селюк — забудуть. Знайте: все, крім некролога, — це піар».
Поїхав до столиці, бо в районі спивався
Свого походження Поплавський ніколи не приховував і навіть зробив це однією зі своїх впізнаваних фішок. Він дуже натхненно популяризує рідне село Мечиславка на Кіровоградщині: то книгу про його історію видасть, то квашені там огірки розрекламує у своїх ресторанах на всю країну.
Про співочу чи бодай хоч якось дотичну до культури кар’єру хлопця не було й мови, якщо не вважати жартівливих забобонів: «Я був третьою дитиною. Переді мною перші двоє синів померли. Коли сходило сонце, я кричав, як несамовитий, то казали: видно, буде співаком. Я вижив і мріяв у селі замінити батька на фермі. Там коні такі були хороші».
Коли сходило сонце, я кричав, як несамовитий, то казали: видно, буде співаком.
Та замість ферми на юнака чекала Горлівка, що на Донеччині, і навчання на машиніста електровоза. Працював згодом на шахті, потім була армія. А далі життя Михайла змінила політика партії, яка закликала комсомол нести культуру на село. Поплавський повернувся додому і очолив там Будинок культури. «Мій сільський заклад вийшов на перше місце в Кіровоградській області, — він досі пишається здобутками тих років. — І мене райком партії рекомендує вже керувати культурою в районі. Але за деякий час я побачив, що спиваюся там. Вирішив їхати у Київ. Так тут і залишився, культура — то точно було моє». Чоловік здобув у столичному інституті культури вищу освіту, із 1985– го став його викладачем, а через вісім років очолив заклад. Був тоді наймолодшим ректором в Україні.
На зло москалям прощальні концерти влаштовує щороку
Торік Михайло Поплавський несподівано оголосив, що залишає свою посаду у КНУКіМ, аби зайнятися новими амбітними проєктами! Каже, як керівник уже завершив кар’єру. І варто зазначити, його чуття сучасних напрямів освіти варте уваги: «Освітній ринок сьогодні дуже жорсткий. Виші, які всі вважали найкрутішими, потихеньку згасають. Ми повинні давати нові, перспективні бізнес–професії. Сьогодні зовсім інше покоління. Це діти, які виросли в соціальних мережах, які мало дивляться телебачення, на жаль, і найстрашніше — вони мало читають книг. Це інше сприйняття світу».
Цілком резонно Михайло Поплавський заявляє і про крах самої методики навчання. Безапеляційно стверджує, що класно–урочна система, яка ще є у багатьох вишах, — це кам’яний вік: «Ці нудні лекції, які деякі професори читають з книжок (і ще, не дай Боже, не зі своїх) уже не цікаві нікому. Багатьох викладачів потрібно змінювати, тому що діти вже вищі за них в інтелекті стають. У вступників тепер може бути по 3–4 іноземні мови, і ще лишається неймовірний потенціал. Ми за три роки змінили на 50 відсотків професорсько–викладацький склад, тому що студенти їх не сприймають. Це конфлікт поколінь».
Більше десятиліття тому ректор уже натякав про закінчення своєї співочої кар’єри і навіть розпочав серію прощальних концертів містами України. Відтоді проводить їх щороку і каже, що кожен виступ українця Поплавського — це на один виступ москаля менше.
Від енергетики Поплавського і лампи гаснуть, і жінки мліють
Нереалізованих планів у Михайла Михайловича чимало. Хоче популяризувати «Українську пісню року» і вже сміливо називає її вітчизняною «Греммі». Ще він просуває програму в сфері здоров’я та довголіття «101 плюс»: «Тривалість життя українських чоловіків — 66 років, а японських — на 20 довша. Та хіба ж українці чимось гірші за японців? Менше харчів із супермаркетів, більше природної здорової їжі, простої квашеної капусти, огірків, помідорів із діжки — і ми стільки ж житимемо. Сам я не курю, ввечері, як радив великий лікар Шалімов, випиваю трішки коньяку для кращої роботи судин і серця, вживаю запатентовану мною «Українську молодильну ряжанку», яку виробляють у моєму фермерському господарстві. Щодня дихаю воднем, щоб швидше проганялася кров судинами. Як показують дослідження, в останні два роки процес старіння клітин організму зупинився! Для мого віку це фантастика!».
Публіка такі речі сприймає двояко: хтось посміхається, хтось прислухається. А 70–літній живчик абсолютно цим не переймається і дотримується думки: коли нам плюють у спину, значить, ми йдемо попереду. Каже, завжди і все критикують ті, хто сьогодні не відбувся, це злі люди, які не мають енергетичного поля. Йому ж самому такий дефіцит не загрожує: «Якось був в Інституті біоенергетики, де замірювали моє енергетичне поле. Коли я зайшов і вони ввімкнули прилади – все вимкнулося. Я людина позитивна, людина конструктиву, людина, яка володіє комунікаціями, несе радість і добро».
«Я людина позитивна, людина конструктиву, людина, яка володіє комунікаціями, несе радість і добро».
Колеги та близькі Поплавського підтверджують, що він завжди був таким невгамовним добряком–простаком. Навіть його перша дружина Людмила, з якою Михайло Михайлович прожив усього півтора року, досі розповідає про нього тільки хороше і запевняє, що великі гроші його не зіпсували і не змінили: «Він не загордився і не зазнався, в нашому селі часто буває (жінка також уродженка Мечиславки), простий такий. Мені допомагав багато, навіть після розлучення. Коли моя донька від другого шлюбу захворіла, допоміг зразу, і мова тут не тільки про гроші. Потім і вступити в інститут допоміг, тут нема чого приховувати».
А от друга дружина ректора, теж Людмила, менш балакуча. Вона рідко буває з чоловіком на публіці. Відомо, що у них є син Олександр, якому 37. Десять років тому в ЗМІ поширювалась інформація, що «юний орел» покинув жінку і щасливо зажив з молодою блондинкою. Та чи правдива вона — невідомо. Чи це не черговий майстер–клас із піару від Поплавського?
Життя як анекдот: Бетховен Поплавському не конкурент
«Заходить дядько із села в магазин і питає: «Можна у вас купити диски?». Йому відповідають: «Є Бетховен по 5 гривень і Поплавський по 15». Дядько телефонує жінці, потім до продавця: «Мені Поплавського». — «А чого, він же по 15?». А той каже: «У нас у селі Поплавський краще розкручений».
За матеріалами kuk–university.com, umoloda.kyiv.ua, ua.112.ua, gazeta.ua.
