Коли у Мукачеві цвіте алея сакур, то це – райський куточок.
Жінка-оркестр із Волині Наталія Горщар: «Без свого чоловіка я лише половинка» (Відео)
Вона – вокалістка, яку Господь наділив оперним голосом, і музикант, що віртуозно грає на багатьох інструментах. Наталія Горщар заявила вже про себе і як композитор. Сьогодні її творчість відома не тільки на Волині, а й загалом в Україні. А коли мова заходить про ці здобутки, то наша героїня каже, що такого успіху не було б, якби не її Сергій, який в усьому підтримує, а ще більш надихає своєю любов’ю
«Глянула в його очі – і потонула в них»
– З таким чоловіком можна будь-де жити, – цей комплімент Наталія сказала у зв’язку з тим, що їй, уродженці Мукачева, де клімат лагідніший навіть узимку, було непросто звикати до волинської погоди з її ранніми осінніми заморозками. І ось тепер зрозуміла, що фраза має значно глибший зміст.
При зустрічі найперше мова зайшла про те, як любешівський хлопець знайшов своє кохання.
— Я вчився в Ужгородському університеті на медичному факультеті, — розповідає Сергій. — А зустрілися ми з Наталією не на дискотеці чи в якомусь кафе, як це буває у студентства, а на пляжі. З хлопцями-однокурсниками поїхав того дня (це був травень 1993 року) на природу, щоб скупатися, позагоряти.
Оскільки працювала в основному на фірму російського міста Єкатеринбурга, то початок війни у 2014-му вніс корективи — від замовлень відмовилася.
— І ми з подругою, — долучається до розмови Наталія, — там були. Пригадую, забрели з нею на відлюддя, шукаючи місце, де менше відпочивальників, і впали зі своїми килимками на травичку. Лише згодом помітили, що не одні тут — неподалік були два хлопці. Сергій (так його звали, як я згодом дізналася, познайомившись) підійшов до мене. Зазвичай розмова починається із традиційної фрази: «Котра година?» Може, й тоді так було. Власне, я уже добре не пригадую, що саме незнайомець спитав. Зате не забуду, що глянула в його очі — і потонула в них. Уже пізніше Сергій з приводу цієї першої зустрічі говорив мені: «Я коли тебе побачив, то подумав: «Боже, якщо зараз її упущу, то ніколи собі цього не пробачу!» Хоч вирішили побратися дуже скоро, але до весілля було ще більше року. Наталія пригадує, як перший раз приїхала у Любешів — у поліський край, що був таким не схожим на її Закарпаття, як познайомилася з батьками Сергія. А ще те, як майбутній чоловік гарно залицявся — приходив до неї в гуртожиток (дівчина вчилася в Ужгородському технікумі електронних приладів) завжди з квітами. «І де купив, за що? Він же — студент», — дивувалася.
«Сама собі придумала робоче місце, щоб не впасти у депресію»
Зареєстрували Горщарі шлюб у Мукачеві в жовтні 1994-го. А через місяць приїхали до Любешова і вже тут повінчалися. Через три роки перебралися у рідне Сергієве селище назовсім. Уже з маленьким сином Максимом. Дні йшли розмірено. І так було до народження їхньої Насті, яка з’явилася на світ 13 літ тому. Сталося так, що донька змінила життя перш за все Наталії. Жінка розповідає:
— Десь місяць був Насті, коли проявилися симптоми хвороби. Але майже до року все було більш-менш нормально. Лікували. Сподівалися, що все буде добре.
Але марними були ці надії. Із декретної відпустки Наталія на роботу вже так і не вийшла. І ось одного разу вона, програміст за спеціальністю, під час поїздки до батьків у Мукачеве допомогла подрузі на її прохання зі створенням сайту. А потім і досконало вивчила нову для себе справу, хоч і споріднену з її фахом. Перекваліфікувалася. Сьогодні на рахунку Наталії декілька десятків сайтів, хоч зараз ними жінка вже не займається. Оскільки працювала в основному на фірму російського міста Єкатеринбурга, то початок війни у 2014-му вніс корективи — від замовлень відмовилася.
Ось так, створивши собі робоче місце вдома, Наталія, як каже зараз, не впала у депресію, що, не секрет, трапляється із жінками в подібних ситуаціях.
— Як не дивно, — розмірковує вона, — але я думаю, що якби в мене не сталося біди з дитиною, то всього того, що на сьогодні досягла, не було б. Давно грала на скрипці. І співала. Ще у Мукачеві була солісткою хору «Гармонія». Але складалося так, що не було часу займатися музикою. Вранці вставала і бігла на роботу (працювала Наталія у районній лікарні інженером-програмістом і за сумісництвом — системним адміністратором відділення Укртелекому. — Авт.). Повертаючись додому, як і кожна жінка, мусила прибрати, зварити. І тут така складна ситуація — хвора дитина. Я за натурою дуже життєрадісна. Мене просто розпирало від відчуття, що і те можу, і те знаю, і те хотіла б зробити, та враз така бездіяльність. Я ж, крім технікуму, маю вищу освіту — червоний диплом за спеціальністю менеджера-економіста, писала складні бухгалтерські програми, у голові — ціла енциклопедія. І, засівши вдома, не мала де застосувати ці знання. Слава Богу, знайшла себе…
«Сергій більше за мене радіє моєму успіху»
І ось настав час, коли Наталія пішла, як сама каже, в артисти. Хоч, мабуть, спочатку не думала, що її концертна діяльність набере таких масштабів. Перш вокалістку знали у Любешові — запрошували взяти участь у концертах із нагоди державних свят, на корпоративи. Тепер же творчість жінки відома і на Волині, і за межами області. Вона виступає на сценах Луцька, Львова. Її голос і музика звучать у замках рідного Закарпаття — у Мукачеві, Чинадієві. Наталія Горщар — неодноразовий лауреат всеукраїнських фестивалів авторської пісні.
Тепер Любешів завдяки Наталії має і свій рок. На слова місцевого поета Миколи Шмигіна вона написала рок-баладу «Очі звіра». Знову ж таки, як зауважує жінка, вразив її вірш своєю філософією — захотілося передати власні почуття іншим. Торік на День Луцька Наталія відкривала фестиваль «Волинська княжна». Вокаліст і композитор, вона ініціювала не один цікавий проєкт і навіть свій драматичний талант проявила в аматорському театрі Любешова «Гранд» — виконала роль Солохи у виставі «Вечори на хуторі біля Диканьки». Розповідаючи про все це, Наталія раз у раз повторює, що її помічником і натхненником у творчості є чоловік. Він — і перший слухач ще на стадії створення пісень, музичних композицій, і звукорежисер. А якщо треба їхати на якийсь фестиваль, сольний концерт, то Сергій бере відпустку чи відгули (він спеціаліст із ультразвукової діагностики Любешівської центральної районної лікарні), і вони вирушають у дорогу своїм автомобілем.
Наталія раз у раз повторює, що її помічником і натхненником у творчості є чоловік. Він — і перший слухач ще на стадії створення пісень, музичних композицій, і звукорежисер.
Я запитала чоловіка, як йому живеться з такою невгамовною дружиною, і він відповів коротко:
— Цікаво…
А з приводу того, чи не ревнує до шанувальників, до того, що дружина стала такою успішною, затребуваною, Наталія сказала:
— Що ви, він такий радий за мій успіх — ще більш, як я сама.
Енергію можна вбити депресією, а можна, як Наталія, спрямувати на творчість і заразити нею все сімейство. Маму підтримує і син Максим, який уже одержав диплом Ужгородського університету (закінчив медичний факультет) і проходить інтернатуру в одній з лікарень Луцька.
— Настя наша, — мовить жінка, — дуже любить, як я граю на скрипці. Вона добре сприймає музику, зокрема рок. Задоволено реагує, коли почує мелодію.
І в поїздках дівчинка разом із батьками. Бувало, що під час концерту мама грала на сцені, співала, а тато стояв біля візочка, у якому спала донька. У домашньому архіві родини Горщарів чимало кліпів, відео, за котрими можна прослідкувати, як і де виступала Наталія. А заодно — в яких куточках України було сімейство. І все знову ж таки завдяки Сергієві, котрий знімає виступи на відео, а потім уже вдома разом із дружиною монтує…
Про вдячність жінки свідчать її слова:
— Я без свого чоловіка лише половинка.
Катерина ЗУБЧУК, заслужений журналіст України.
