Лілія Подкопаєва стала багатодітною мамою і втретє збирається під вінець (Фото)

Зараз 41–річна Лілія — ​щаслива мама трьох дітей. Вона з ними живе в Атланті, там займається тренерською діяльністю. В Україні буває нечасто. Тут спортсменку чомусь дуже швидко і незаслужено забули. Невже виною всьому — ​її «донецький» шлейф?

«Скажи мені, хто твій друг» не спрацювало

Знівельований кількома політиками–нездарами та олігархами образ шахтарського краю вдарив і по цій талановитій жінці. Так, вона з донецьких і водить із ними дружбу. Знайома з Ахметовим, товаришує із сином Азарова. Це її батьківщина, і тому природно, що всі більш–менш відомі та впливові люди тут між собою знаються. Але сама Лілія ніколи не втрапляла у політичні скандали.

З початком війни на Сході вона чітко розставила крапки над «і» в одному з інтерв’ю центральним каналам: «Російська Федерація анексувала Крим. Вона — ​агресор. Вона почала воєнні дії на Донбасі. Відтоді я не можу поїхати в Донецьк на могили бабусі й діда, не можу провідати своїх тренерів, які живуть там. Спочатку ми намагалися з’ясувати позиції. Я зрозуміла, що там усе вже глибоко зайшло, що пропаганда робить свою справу. Ми все–таки з різних боків. Мене сильно і боляче ранить, що з рідними, близькими людьми ми не знайшли точок дотику».

Репутації Подкопаєвої більше зашкодило її оточення. Наприклад, кумівство зі співачкою Ані Лорак, яка з початком Революції гідності переметнулася до Росії і досі не знає, з ким у нас війна і чий Крим. Та й перший чоловік Лілії Тимофій Нагорний з мецената перетворився на друга Януковичевих чиновників. Два роки тому його запідозрили в зраді національних інтересів під час Майдану і навіть запроторили у сізо… За такими деталями загубилася сама Лілія — ​талановита спортсменка і просто неймовірної сили жінка.

«Ми прийшли не для здоров’я, а по медалі»

Друзів вона здивувала ще дитиною, коли в літньому таборі у 10 років підтягнулася на перекладині 33 рази. «На лінійці при всіх мене нагороджували. Я йшла через усю цю площу, мені аплодували і з заздрістю дивилися хлопчаки, адже не кожен із них взагалі міг підтягнутися, — ​вона досі пам’ятає ті часи. — ​Мабуть, тоді я і пізнала перший смак перемоги».

Те підтягування не було спонтанним виявом сили. Лілія вже п’ятий рік займалася спортивною гімнастикою. До секції її привела бабуся. Батьки розлучилися, коли дівчинці було два роки. У шахтарській родині ніхто не займався спортом. Бабуся обрала для внучки гімнастику на свій розсуд і на першому ж занятті чи то жартома, чи всерйоз заявила тренеру, що вони прийшли сюди по медалі, а не просто для здоров’я. Ліля це почула — ​і займалася справді як для медалей: «Маленькою я їздила до Палацу спорту «Динамо». Підйом о 5–й ранку, щоб о 7–й бути на тренуванні. Але коли мені пропонували спробувати інші види спорту, я не хотіла. Гімнастика була, є і буде в моєму житті № 1».

Мене сильно і боляче ранить, що з рідними, близькими людьми ми не знайшли точок дотику».

Мене сильно і боляче ранить, що з рідними, близькими людьми ми не знайшли точок дотику».Медаль за медаллю, перемоги в чемпіонатах — ​усе складалося якнайкраще. Попереду були лиш Олімпійські ігри. На них спортсменка потрапила 18–літньою. Атланта, 1996 рік — ​це її зірковий час, який годі забути: «Неможливо описати словами все те, що відчуває спортсмен до, під час і після змагань. Приголомшливі емоції! Заходиш у зал, від страху трясе. Збираєш волю в кулак, згадуєш, що ти спортсмен і не маєш права підвести країну і людей, що стоять за твоєю спиною. Концентруєшся настільки, що твій страх зникає. І ось ти — ​переможець! Стоїш на найвищому кубику і розумієш, що і президент Америки, і 45 тисяч глядачів слухають наш гімн! Це божевільний стрес, напруга, радість, гордість, а потім втома і порожнеча…».

Не побачила цього тріумфу тільки бабуся Лілії. Вона померла за місяць до Олімпіади…

Кар’єра гімнасток яскрава, але надто коротка

З юною Подкопаєвою на трибуні тоді плакала і вся Україна. Спортсменка привезла аж два золота. Досі ніхто такими успіхами не тішив Батьківщини. Наша держава в Атланті 1996–го увійшла до першої десятки країн. І головна заслуга тут була якраз Лілина.

Вдома гімнастка вмить стала зіркою. Незабаром їй вдалося організувати престижний турнір «Золота Лілія», вийти на тренерський рівень міжнародного класу. Свою ж кар’єру вирішила закінчувати, знала, що професійний вік гімнасток дуже короткий: «Великий спорт не проходить безслідно. Це відбилося на болях у спині, гомілковостопні суглоби постраждали. Мені робили операції, але позитивного результату не було. І я прийняла рішення зупинитися, адже розуміла, що вже виборола найголовніші титули. Закінчувати кар’єру дуже страшно. Ми, спортсмени, не готуємося до цього моменту, до того, що будуть депресії, що абсолютно не знаєш справжнього життя. За нас багато робили і вирішували: стежили за здоров’ям, харчуванням… Ти повинен був тільки відпрацювати 7–8–годинний день у спортивному залі. І все. Без цього відчуваєш себе самотнім і заново вчишся жити».

Ніколи не робили різниці між рідною і всиновленою дитиною

Лілію від депресії врятувало кохання: руку і серце їй запропонував земляк, бізнесмен із Донецька Тимофій Нагорний. Скромне життя змінилося на публічне. Радість від успіху, любові та достатку затьмарювало тільки одне: у пари не було дітей. Дівчина все списувала на спортивні травми і наслідки нелюдських тренувальних навантажень.

Пара всиновила двомісячного хлопчика Вадима. Вони зробили це відкрито — ​таким чином хотіли показати приклад, як легко можна ділитися любов’ю з покинутими дітьми і водночас від такого вчинку примножувати її у своєму серці. Але знайшлися недоброзичливці, які побачили у всиновленні піар. Подкопаєва ж у відповідь на це закликала усіх піаритися так само.

За благородний вчинок їм віддячив сам Бог. У це не вірила навіть сама Лілія: за кілька місяців після всиновлення вона завагітніла! Донечка Кароліна з’явилася на світ 2006 року. Двоє малюків росли разом і ніколи і й ніде подружжя не ділило їх на рідну і всиновленого. Син Вадим незабаром навіть зовні став схожим на Тимофія. Дітей батьки доглядали самі, няня допомагала хіба тоді, коли мама чи тато фізично не були вдома. Малюки відвідували звичайний садок у столиці, який був найближче до їхнього помешкання.

Але щастя було недовгим: через три роки ідеальна на екранах пара розлучилася. Причини досить розмиті, Тимофій нарікав, що перестав відчувати себе головою сім’ї. Ініціатором розриву був він. Лілія не перечила. Переживала тільки через дітей, бо згадувала своє дитинство, в якому не було батька: «Тільки у 25 років я познайомилася зі своїм татом. Це було місто Донецьк, він приїхав до своїх родичів. Коли ми з ним зустрілися, зрозуміла, що батьки — ​це не ті люди, які тебе зачали, а ті, які виховали. На жаль, я нічого не відчула, адже не бачилися стільки літ. Ми, діти, звичайно, шукаємо зустрічі, захисту, мені страшенно не вистачало батька всі ці роки! Хотілося, щоб він мене підтримував, пишався своєю дочкою».

Колись Атланта подарувала «золото», а тепер — ​кохання

Вона ще двічі намагалася створити сім’ю. Через два роки вийшла заміж за бізнесмена із Сумщини Віктора Костирка, але і цей шлюб виявився нетривалим. Після чергового розлучення жінка з дітьми переїхала до США і зайнялася там тренерською роботою. В Атланті, яка колись подарувала їй олімпійське золото, вона зустріла і нову любов. Її обранцем став підприємець Ігор Дубинський, який 25 літ тому переїхав до Штатів з України. Найближчим часом пара планує офіційно оформити шлюб.

Торік у вересні в них народилася донечка, яку назвали Евеліною на честь бабусі Лілії. Знайшли спільну мову з Ігорем і старші діти гімнастки, яким уже 14 і 13 років: «Вони друзі, багато обговорюють і автомобілі, й технології. Зараз часто розмовляють про глобальне потепління. Вадим цим дуже стурбований, тому що в школі про це багато говорять. І ось він приходить додому, ми спілкуємося, він багато розповідає. Ігор зі свого боку якісь приклади, аргументи наводить. Є про що поговорити. Вони радяться щодо якихось моментів. Це нормально. Просто людські хороші взаємини. Я не кажу, що вони повинні відчувати любов якусь особливу, але повага і нормальне спілкування — ​все це є».

Своїм дітям знаменита мама не прищеплює думок про медалі, як це свого часу говорили їй рідні. Зрештою, вони не є щасливим квитком у життя. Хоча визнає: загартований спортом характер — ​то неабиякий бонус у складних ситуаціях.

За матеріалами
ican.org.ua, segodnya.ua, tsn.ua, gordonua.com.

Нагадаємо, у волинських лісівників гостювала Леся Нікітюк.