Харчування учнів по-новому: чому паелья – плюс, а сосиски – ​мінус

«Освітні заклади змінилися, а в їдальні все, як і 15 років тому»

Школа — ​це не тільки навчання. Що і коли їстиме їхнє чадо, хвилює батьків не менше, аніж те, що дитина знатиме і яку оцінку отримає. Смачне, різноманітне і цікаве харчування так само необхідне, як і новації на уроках.

Столичний кулінар Євген Клопотенко розповідає, що коли через багато років після випуску зайшов у свій навчальний заклад, то відчув, що й запах там не змінився, і діти так само повертають фактично повні, нез’їдені пор­ції сірої каші з підливою. Як так? Минуло стільки часу, технології рушили вперед семимильними кроками, а їдальня залишилася там само. «Я хочу, щоб у дітей було бажання їсти в школі, щоб їм подобалося, як там готують, і вже з дитинства людина знала, що харчування може бути різноманітним, смачним і красивим», — ​сказав тоді Євген і взявся до роботи.

Разом із командою дієтологів він створив нову книгу рецептів, до якої увійшло близько 60 страв. Згідно з цим збірником, кухарям пропонують готувати наїдки з тих самих продуктів, що й раніше (і за ту ж ціну), але на новий лад. Наприклад, замість пюре з котлетою — ​«Пастуший пиріг» (запечений фарш на подушці з картоплі), буряк рекомендують не відварювати, а запікати (так у ньому зберігається більше вітамінів) і використовувати навіть у десертах, суп готувати без засмажки, а в салати додавати соуси або ароматну олію.

Бургери прижилися, а нагетси під сумнівом

Дещо із пропонованих новацій волинські школи випробували торік. Обізнаним із кулінарними новинками старшокласникам зміни сподобалися. Кажуть, макарони і сосиски набридли, цікаво було скуштувати суп мінестроне, картопляний салат, рожеві макарони, болоньєзе чи бурякові панкейки. Молодші з нетерпінням чекали бургерів.

А працівниця їдальні однієї з луцьких шкіл, яка не побажала назватися, зауважила, що нове – добре забуте старе і не всі запропоновані зміни пішли на ура. Запечені курячі нагетси (аналог котлет) виявилися надто сухими, смаженими і тушкованими вони смакували краще. Пудинги — ​ті ж запіканки, просто перейменовані. Паелья відрізняється від плову хіба назвою. До оригінальних соусів–заправок чи супів–пюре наші діти не звикли, тому й особливого акценту на них не робили. Непогано «прижилися» бургери. Десерти ж, визнає жінка, справді цікаві. Яблука з каркаде, шарлотку «Пан де калатрава», молочне желе готувала для своїх близьких. Усе сподобалося, залюбки зробить це і в шкільній їдальні. А загалом позитивно оцінює роботу Євгена Клопотенка, адже страви смачні, причому не дорожчі і не надто затратні за часом приготування. Сподівається, цього року випробують більше із запропонованого збірника, аби лиш карантин не перервав навчання.

А як у сусідів?

Ми поцікавилися у волинян, які живуть за кордоном разом із дітьми–школярами, як там організоване харчування. Звісно, таке опитування не може бути повністю репрезентативним, та все ж дає загальне уявлення щодо шкільних обідів.

У Португалії безплатно годують тільки малозабезпечених

Уродженка Володимира–Волинського Олена Мовчан (тепер Кондесюк) із чоловіком та донькою живе в цій країні. Розповідає, що харчування в школах там платне, безкоштовно їдять тільки діти з бідних сімей. Обід коштує орієнтовно 2,5 євро. Страви готують на місці або їх привозить спеціальна компанія, все вирішує місцева влада. Меню непогане: три дні — ​м’ясні страви, два — ​рибні. Його узгоджують з учнем на тиждень наперед. На перше подають суп–пюре, на десерт — ​сезонні фрукти. Із собою давала дочці сніданок: йогурт чи молоко, печиво на перекус. Кому не подобається їжа в школі і хто має змогу, забирають дітей на обід додому. Часто це роблять бабусі.

На Мальті на перерві йдуть до магазину

Тетяна Кузьмик (тепер Кусій) із Литовежа Іваничівського району живе у цій острівній державі. «У школах немає організованого харчування, учні беруть щось із дому або купують у крамницях поблизу, – каже вона. – Так робила і моя донька в старших класах. А от до 8–го вона вчилася в пансіоні для російськомовних дітей, де харчування налагоджене за принципом шведського столу. На сніданок пропонували м’ясні нарізки, сири, каші, йогурти, пізніше – випічку з чаєм, молоком, кавою. На обід – три гарніри та кілька м’ясних чи рибних страв. Обов’язкові овочі, салати, фрукти.

Обізнаним із кулінарними новинками старшокласникам зміни сподобалися.

Меню вечері – як і на обід, тільки доповнене). Готували все безпосередньо в школі. Батьки платили за харчування не щодня, а за все одразу (навчання, гуртки, їжа і проживання) – близько 20 тисяч євро на рік. Оскільки я там працювала, то вносила меншу суму».

У США діти їдять овочі, які виростили самі

Наталія Шудрук із Блаженика Турійського району мешкає в  Каліфорнії. Працює в школі, тож про харчування учнів знає чимало: «Безкоштовно годують двічі чи тричі на день тільки тих учнів, чиї батьки мають дохід, менший встановленого мінімуму. Всі решта беруть щось із собою або купують у школі. Харчування американців важко назвати збалансованим. Дають переважно піцу. До неї пропонують овочі, які діти вирощують самі на уроках на кшталт нашої біології: моркву, огірки, селеру, зелений горошок. Іноді бачила в меню картоплю з м’ясними мітболами. Але страви в їдальні не готують, як у нас… Усе з пакетів. Якщо є супи, то це з банок. У деяких штатах можна замовляти гарячий обід із доставкою (я роблю так, це звична нам їжа, свіжоприготована). Коштує 5–6 доларів (130–150 грн)».

Чеські учні смакують страви інших країн

Наталія Бобак із Кречева Іваничівського району мешкає із сином у Празі. Каже, що там у школах переважно пропонують наїдки національної кухні, раз на тиждень — ​страва інших країн світу. Обід, як і в нас, включає перше, друге (завжди є 2 варіанти на вибір), салат, йогурт, чай (компот, сік). Порції великі, все готують на місці. Дещо батьки дають з дому, бо вранці є час на перекус у класі (бутерброд, фрукти, горіхи, печиво). Меню можна подивитися на сайті їдальні, обрати варіант до смаку, інакше автоматично даватимуть перший. Обід для учнів до 10 років коштує 21 чеську крону, для старших — ​29 (25–35 гривень).

Меню французьких шкіл дивляться на сайті мерії

Парижанка Антоніна Вавриш, яка родом із Люблинця, що на Ковельщині, залюбки розповідає про тамтешні традиції: «Школа у Франції починається з 3 років: є молодша група, середня і старша. З 6 літ стартують підготовчі класи. Обіди платні, але їхня ціна формується залежно від сукупного річного доходу сім’ї. В середньому виходить 2,5 євро на день (80 грн). Якщо дитина залишається після уроків при спеціальному центрі, то діє така ж система оплати. Батьків у їдальню не пускають. Порції привозять розфасованими, їх лише підігрівають, якщо потрібно. Меню можна подивитися на сайті мерії або безпосередньо в навчальному закладі. Воно досить різноманітне, кожного дня інакше, але головний принцип французького столу витримують: закуска, основна страва, сир та десерт. Є рибний день, день без м’яса. Нікого не змушують, але спробувати радять усе. У рюкзак синові завжди вкладаю ще полуденок: воду, сік, фрукти, печиво, шоколад».

У Німеччині можеш будь–коли перекусити нарізаними фруктами

Ірина Ковальчук (тепер Мюллер) із Тагачина Турійського району переїхала жити до цієї країни. Має двох учнів: Едварда та Емілію. Харчуванням у навчальному закладі задоволена: «Всі страви готують на місці. Спеціальні фірми постачають продукти тільки школам. Меню різноманітне: піца, макарони, картопля, рис із соусом; обов’язково є шніцель чи інше м’ясо, варені овочі, супи. Діти отримують і десерти (тістечка, морозиво, йогурти). Завжди є нарізані овочі та фрукти, які стоять не в їдальні, а в коридорі на столі і їх можна будь–коли взяти. Часто беруть по дві–​три порції, тож очевидно, що таке харчування малюкам до вподоби. З дому ще всі носять із собою сніданок (під забороною тільки солодощі). Після другого уроку їдять у класі разом з учителем. Ті, хто працює, платять за харчування 40 євро на місяць, а безробітні — ​21 євро за дитину».