«Луцьк має величезний потенціал стати справді європейським культурним центром».
Організатор джазових фестивалів у Луцьку Віктор Грисюк: «Чому я своїм маленьким клубом відкрив більше імен молодих музикантів, ніж всі управління та департаменти міста та області разом взяті?»
Ми сидимо за кавою в затишному дворику джаз-клубу «Цитра», це таке собі місце поза простором і часом, тут може здатися навіть, що ми не в Луцьку, проте насправді це в самому центрі обласного центру Волині. Тут живе кицька Цитра, яка любить спати на піаніно, й панує атмосфера джазу. Мій співрозмовник – громадський діяч, організатор джазових фестивалів у Луцьку та співвласник «Цитри» Віктор Грисюк (на фото)
«Для того, щоб змінити світ, спочатку необхідно вчитися і вдосконалювати себе»
– Вікторе, а що для тебе Луцьк?
– Насамперед, Луцьк – це місто, яке дало мені життя. Я тут народився, тут навчався, тут живуть мої друзі. Луцьк – це перше кохання, перші вірші, становлення мене як громадського діяча. Луцьк сформував мене, бо не лише люди творять місто, але і місто творить людей. Живучи два роки в столиці, я зрозумів, що мені складно без Луцька, мені його не вистачає. Тому Луцьк – це місто, куди я завжди хотів повертатися.
– Тобі 34 і з них 18 – ти в громадській діяльності. Завжди був активним лучанином?
– Якось так склалося, що я, можна сказати, народився активним. Мені до всього не байдуже. Але в мене це не лише про помічати проблеми чи вказувати на їхню наявність. Я завжди хочу знайти вирішення. Не можу стояти осторонь. У 16 років я долучився до громадської організації. Без інтернету, мобільних телефонів і соціальних мереж ми знаходили тоді людей, які були з нами на одній хвилі.
Луцьк – це місто, куди я завжди хотів повертатися.
У 17 років я створив молодіжну громадську організацію і, трішки навіть для самого себе неочікувано, став її керівником. Керувати мала інша людина, але відмовилася, ну і всі, кого я залучив, сказали – ти ж нас зібрав? Ти і очолюй. Я і очолив. Ми тоді були максималістами – хотіли змінити весь світ.
У тому зміненому світі Україна мала бути насправді європейською. І згодом я таки потрапив в Європу, вивчав там досвід реформ.
Із моїм дорослішанням «дорослішали» і мої проекти. Якщо спочатку це були просто акції з розклеюванням листівок чи прибиранням сміття, потім флешмоби (можливо, хтось з лучан пам’ятає, як ми на Театральному майдані розбивали кувалдами старі телевізори з наклеєними на них назвами проросійських каналів, протестуючи проти утисків свободи слова – це і був перший флешмоб у Луцьку. Звісно, ми потім усе прибрали, це була дуже успішна акція, з неї і почався мій основний «активізм»).
І от щоб трішки розворушити Луцьк, я в 17 років захотів зробити концерт до Дня молоді. Не маючи жодного досвіду організації таких дійств. Я прийшов у міськраду – сказав – хочу зробити, мені відповіли – роби. І от тоді теж вперше в Луцьку для такого концерту перекрили проспект Волі. Потім то стало звичним явищем.
А ідея багатьох об’єднує, відтак я знайшов виконавців, спонсорів, сцену, домовився про звук, все організував. Про одне лиш забув, – (сміється. – Авт.). – Розповісти лучанам, що такий концерт відбудеться. Але народ підтягнувся у процесі. Я ж зробив для себе багато висновків.
– Волиняни відтоді і знають тебе як культурного діяча, організатора фестивалів. Це і є твій спосіб міняти світ?
– У мене було багато можливостей стати, наприклад, чиновником чи місцевим депутатом. Мало не у 18 років. Але я відчував, що мені бракує освіти й досвіду. Для того, щоб змінити світ, спочатку необхідно вчитися і вдосконалювати себе.
Відтоді я багато брав участь у різних програмах, семінарах, тренінгах. В Україні, В Європі. Я інвестував у себе, в свій розвиток, в освіту.
І от у Європі я побачив, що там, на відміну від України, багато грошей вкладають у розвиток культури. Таким чином вони там вирішують багато проблем – і формують смаки населення, і зберігають культурну спадщину, і навіть упереджують зростання злочинності, просто займаючи молодь чимось іншим – музикою, малюванням. Відриваючи від вулиці, даючи можливості для саморозвитку.
У нас же культура на тоді – це якась шароварщина за написаними ще за царя Гороха методичками. І от я упевнився в тому, що міняти країну якісно необхідно через освіту і культуру.
Я упевнився в тому, що міняти країну якісно необхідно через освіту і культуру.
Так 12 років тому я одним із основних акцентів своєї громадської діяльності зробив якраз розвиток культурної сфери. Організовував патріотичні концерти, привозив гурти з інших міст, підтримував книги поетів молодих, письменників, ми робили різні літературні читання, збиралася молодь.
Згодом Олег Баковський запропонував мені долучитися до організації джазових фестивалів. Ну і закрутилося. Щороку у травні «Музичні діалоги», наприкінці літа у замку «Art Jazz», а тоді взимку у Луцьку, як і ще в багатьох містах України – «Jazz Bez».
Побачив, що це якісна музика, на яку ходить дуже гарна публіка. Я лиш помітив тоді, що молоді серед глядачів мало. Але нам вдалося це змінити.
– В який спосіб?
– Фестивалі ж проходять уже добрий десяток років – на них виросло ціле покоління лучан, які спочатку приходили туди з батьками (ми навмисне зробили безкоштовним вхід для дітей до 14 років, аби виховувати гарні музичні смаки в дітей, ми ніколи не забороняємо дітям перебувати біля сцени і якщо хтось із іноземних музикантів постить у себе на сторінці відео з фестивалю, в коментарях одразу пишуть – а, це ж Луцьк, бо діти біля сцени).
Фестивалі стали насправді сімейними. І от тепер ті діти вже приходять самі, без батьків, вони виросли. Це така собі соціальна інвестиція.
І нам справді вдається організовувати фестивалі на гарному рівні. Ми привозили справді зірок світового джазу. Хоч ми не тільки джаз робимо ще сьогодні, але ключовими стали джазові фестивалі.
«Коли в твоєму закладі грає володар десяти «Греммі» з найкращим саксофоністом США – це щось неймовірне…»
– Джаз для Луцька тепер – то не лиш фестивалі, але і джаз-клуб «Цитра». Це ж не лише твій бізнес, а також і культурний простір?
– Якби я хотів мати бізнес лиш для прибутку – відкрив би якусь наливайку чи казино (тепер це законно, зауважу). «Цитра» ж зовсім не для цього і не про це.
Коли я почав бувати в Європі, я побачив джазові клуби в багатьох містах. І потім, спілкуючись з іноземцями як організатор джазових фестивалів, мусив з прикрістю констатувати, що у Луцьку фестивалі є, а джаз-клубу – нема.
Нема де виступити виконавцям, які хочуть приїхати в Луцьк. І я зрозумів, що такий клуб Луцьку необхідний. Це, фактично, як статус міста, якщо ми говоримо про європейське, цивілізоване місто. Навіть у невеличких містах Польщі, та і на віддалених Азорських островах, на самій окраїні Європи – джазові клуби є. Я вирішив, що це має бути і у Луцьку. Заклад з особливою культурною атмосферою. Тому «Цитра» – це більше, ніж бізнес.
«Цитра» – це імідж міста, це та частина світу цивілізованого, яка має бути в Луцьку. Я іноді жартую – якщо у вас нема візи в США, прийдіть в «Цитру».
– Ви стали туристичною родзинкою?
– До нас справді приходять туристи з різних країн, прочитавши про нас в Інтернеті. Нещодавно завітала пара з Німеччини, жінка виявилася артисткою опери, вона фантастично заграла для відвідувачів на нашому піаніно. До речі, в нас часто буває, що гості грають для гостей.
Китаєць Лі, який приїхав у Луцьк до своєї дівчини, усі три вечори, перебуваючи в місті, провів з нею у нас. Такі історії, коли я про них дізнаюся, роблять мене щасливим.
Ну й історичний момент – коли узимку 2020 року (ще до коронавірусу) у Луцьку відбувався «Jazz Bez» – до нас завітали Тал Коен, володар десяти «Греммі», та Грег Озбі – один із найвідоміших саксофоністів США, людина-легенда, майже всіх зірок джазу в світі він навчав, у нього є свій лейбл, він подорожує світом, вчить талановиту молодь.
Два дні вони були у Луцьку, так сталося, приходили в «Цитру» – й уже після концерту на фестивалі вони ще вирішили у нас заграти. Експромт такий.
І от. Їхня менеджерка з Польщі Ханна не могла надивуватися – що ви з ними зробили? Вони ніде не виступають отак – після концертів, експромтом і безкоштовно. Та ще і в закладі на 40 місць в якомусь маленькому місті.
Але вони Луцьк акцептували на цілий світ. Одразу багато виконавців та гуртів з Америки і Європи почали писати, що хочуть виступити у нас. На жаль, карантин став на заваді.
«У мене таке враження, що всі свої громадські проєкти в Луцьку я роблю всупереч чиновникам»
– Моменти вигорання – що надихає продовжувати роботу?
– У мене таке враження, що всі свої громадські проєкти в Луцьку я роблю всупереч чиновникам. Останні роки вже навіть допомагати не прошу, прошу лиш, щоб не заважали. Я то і розумію їх – з тих фестивалів особисто для владців жодного зиску, жодних «відкатів», лиш додатковий клопіт.
Ну і через пасивність влади з трьох фестивалів щорічних лишилося два, один проєкт – «Музичні діалоги» – ми згорнули.
Фестивалі – це насправді затратно і за часом, і за вкладенням енергії, це величезна організаційна робота, яка триває рік – лиш завершується один – ми одразу починаємо організовувати наступний.
Знаходимо вирішення багатьох проблем, всі ж знають, що в Луцьку нема аеропорту, сюди ходить півтора поїзда, ми довозимо артистів з літака з Києва чи Львова. Технічний райдер важко забезпечити. Нема якісних готельних номерів. Нема інструментів навіть. Контрабас доводиться везти з іншого міста. Нема роялю. У Німеччині таке ж місто з такою кількістю населення матиме 5 – 10 роялів «Стенвей». У нас нема жодного. Це теж ознака міста.
І щоразу, зіткнувшись із якоюсь протидією, негативними коментарями, я кажу: все – це останній фестиваль, більш не буде. Але люди підходять, дякують, бачиш ті емоції, які викликає у них музика, і робиш знову. Бо це не для себе, не для влади, а саме для людей.
Зірки, які в нас виступають – вони потім їдуть по світу і кажуть – є файне місто Луцьк, їдьте туди. Це наша культурна місія.
Насправді всіх зачаровує атмосфера така тепла в Луцьку, луцька публіка – я вдячний за це їй. Ці моменти збадьорюють. Хочеться це робити знову. Ще більше і краще.
– Світ досі є куди міняти?
– Так. Роботи багато. Хочеться ще в Луцьку культурний центр. На кшталт люблінського. Він має об’єднувати галереї, виставкові центри, приміщення для концертів, вистав, кінопоказів. Культурне серце міста.
Щоб молодь мала, де себе реалізовувати і не їхала в інші міста і країни. Наш драмтеатр і Будинок культури – це вже щось давно не сучасне.
Чому я своєю маленькою «Цитрою» відкрив більше імен молодих музикантів, ніж всі управління та департаменти міста та області разом взяті? З їх бюджетами, можливостями? Тут йде мова про ефективність та бажання працювати.
Але якщо йдеться про місто – комфортне та сучасне, то потрібно говорити не лише про молодь. В Європі я побачив, що люди поважного віку також достатньо активні в культурі. А в нас куди може піти така людина? Які є для них можливості сьогодні? Ці люди створили наше місто, до них має бути увага і повага, а насправді?
В Європі я побачив, що люди поважного віку також достатньо активні в культурі. А в нас куди може піти така людина? Які є для них можливості сьогодні? Ці люди створили наше місто, до них має бути увага і повага, а насправді?
Упевнений, що можна забезпечити і цим людям можливості вчитись, спілкуватись, відпочивати тощо. Життя ж не завершується ні в 50, ні в 60, ні в 90. Місто повинне надати можливості усім.
У культуру потрібно вкладати. Луцьк має величезний потенціал стати справді європейським культурним центром. А кожне місто культури – це місто розвитку. І ми будемо працювати для цього.
Василь ГУЦУЛЯК.
