«Не для того я вчився п’ять років, щоб стати за верстат…». Колонка Євгенії Сомової
47% безробітних, які нині звернулися у Волинський обласний центр зайнятості — з вищою освітою. Тим часом ринку праці потрібні працівники робітничих і технічних спеціальностей, бо, скажімо, юристів — хоч греблю гати
- Це наш майбутній прокурор, — знайомить мама із сином–студентом. — Уже третьокурсник, вивчає право. Щодня встаю і молюся, щоб швидше закінчив університет. Нема вже сил його тягнути. Дорого обходиться та наука.
Жінка безмежно горда, бо ж син ось–ось матиме вищу освіту. І не яку–небудь, а престижну. Вона мріє, що її Влад разом із дипломом отримає й роботу. Стане, якщо не прокурором, то принаймні суддею або ж хоча б слідчим — і швидко поверне затрачені на навчання гроші. Юристам же платять добре. Не так, як медикам чи вчителям. Та й зліва якась копійка припливе. І не здогадується, що знайти роботу за спеціальністю її син, швидше за все, не зможе, бо ж буде першим юристом у родині. А брата чи свата, які б працювали у правовій сфері, де панують клановість і протекція, ні в неї, ні в чоловіка немає. Тож чи не пошкодує, що наполягала, аби Влад вступив на правознавство, хоча й мріяв про інший фах?
- Це наш майбутній прокурор, — знайомить мама із сином–студентом. — Уже третьокурсник, вивчає право.
Утім, її можна зрозуміти. Як кожна мама, вона бажає своїй дитині лише добра. Тому й послала до вишу. Вважала, що престижний диплом буде перепусткою у світ багатих. Саме оцією ефемерною престижністю і можливістю добре заробляти можна пояснити популярність професії юриста серед молоді. Цьогоріч, якщо вірити повідомленням пресслужби Міністерства освіти, вона займає третю сходинку серед спеціальностей, обраних абітурієнтами. І навчальні заклади, які тримаючи ніс за вітром, орієнтуються на запит вступників, правдами і неправдами вибивають у Міносвіти державні місця, охоче зарахували їх до лав студентів. Виші не переймаються, що після того, як фактично у всіх обласних центрах почали готувати фахівців із права, вакансій для них майже немає. Складна ситуація із працевлаштуванням випускників інших спеціальностей. І особливо нині, під час пандемії коронавірусу. Фахівці ринку праці постійно наголошують на потребі в робітничих спеціальностях. Скажімо, у Волинському обласному центрі зайнятості таких вакансій є нині 60 відсотків. Тим часом 47% безробітних, які звернулися до нього, — з вищою освітою. І перекваліфікуватися, отримати робітничу професію хочуть далеко не всі. Мовляв, не для того я вчився 5 років, щоб стати за верстат. Тож поповнюють лави безробітних. І в цьому є й вина держави. Адже вона в освітню політику не втручалася. Та ще й щедро фінансувала вищу освіту, вкладаючи у неї більше коштів, ніж у професійну. Це й призвело до надлишку фахівців. І тільки через хронічну нестачу робочих рук, схоже, схаменулася — освітнє відомство зменшило державне замовлення на так звані престижні спеціальності і збільшило на робітничі.
Звернув нарешті увагу на дисбаланс між попитом ринку праці та пропозицією і Президент Володимир Зеленський. Він заявив під час презентації заходів із розвитку професійної освіти, яка відбулася в кінці серпня у Кривому Розі, що «робітнича професія має стати престижною». Суспільство повинне поважати працю цих людей, розуміти, що вони можуть відновити промисловість України. Сказав би ще, як збирається піднімати престиж. Адже люди потребують не слів, а діла. Кваліфіковані робітники не будуть працювати за копійки в Україні, знаючи, що в Польщі або Чехії можуть отримати значно більше. Їм потрібен гарантований соціальний пакет, хороші умови праці, можливість кар’єрного росту і достойна зарплата. А в умовах коронакризи вітчизняні роботодавці підвищувати її не поспішають. Мовляв, для чого платити більше, коли люди погоджуються й на менше.
