З кожною яблунькою тут пов’язані якісь спогади дитинства…
А пам’ять заховалася в садку...
Цій старенькій яблуньці літ значно більше, ніж мені, — ще й у планах я не була, як посадив покійний дід Герасим ряд яблунь понад межею на городі на батьківському обійсті. Тепер уже небагато їх лишилось — вік
Ось і цьогоріч всохла ще одна яблунька, та, що найближче до хати, — на ній завжди була наша гойдалка з грубої лляної мотузки з дощечкою знизу — такі у всіх дітей тоді були. З кожною яблунькою тут пов’язані якісь спогади дитинства…
Під он тою стрункою з білими соковитими яблучками (якраз достигли) величезним бульдозером зарили колись нашу корову Лиску, що пропала, вхопивши з сіном гвіздка. Ми, малі, завше квіти туди носили …Лисці.
Тепер вже нема її на городах ніде, повиводили, бо хто ж буде борщ з лободою їсти.
Чорнобривці й тепер про те нагадали — густо виросли під нею, мов зумисне їх хто насіяв, хоч насправді то сусідка складала там зілля восени минулого року, й чорнобривці були поміж ним — от і прижилися…
Під он тою, що теж майже пропала, — тонесенький пагінець лиш вперто тягнеться вгору з напівтрухлявого стовбура — завжди росла лобода, та що в борщ баба завжди додавала й посилала нас туди нарвати цього зілля. Ніхто не сіяв його зумисне — саме виростало щороку. Тепер вже нема її на городах ніде, повиводили, бо хто ж буде борщ з лободою їсти. Мама, пам’ятаю, вже й тоді не варила, а баба — завжди, любили ми його. А ось у сусідки по городу побачила недавно кілька рослинок.
— Зумисне для борщу тримаю, — сміється. — Як колись щоб був.
А ось ця яблунька достигає десь у кінці вересня — жовтні. А батько набирав повні кишені червоних яблучок із собою, коли йшли з ним до лісу за пізньоосінніми рижиками чи груздями. Не встигнемо ще й до кладки через канаву за пасікою дійти, як я вже:
— Та-а-ат, дай яблучко.
— Чом же не вкинула в кишеньку собі! — вдає, що сердиться, і дістає з кишені плід.
Сама ніколи не брала чомусь, знала, що тато неодмінно візьме для неї…
Поволі всихають гілочки одна по одній з року в рік, непомітно, аж доки не впаде безсила яблунька під натиском вітру чи бурі….
За цим особливо видно, як невблаганно швидко плине життя…і минає …
От поки про яблуньки розказувала, скільки рідних лиць промайнуло в пам’яті… Наче вчора все було….
Наталія ТХОРЖЕВСЬКА, с. Дубове Ковельського району.
