Під командуванням Вітра повстанці розібрали три кілометри залізничної колії

«Газета Волинь» уже публікувала спогади про цього упівця, якими поділилася його племінниця Віра Рябко. Кримінальна справа, що збереглася в архіві Управління СБУ у Волинській області, проливає більше світла на життя повстанця із села Ставки Турійського району

Від керівника «Просвіти» — до курінного УПА

Під час перших совєтів у квітні 1941 року його заарештували за те, що за Польщі очолював місцеву «Просвіту» та нібито намагався перейти кордон. З володимир-волинської в’язниці вдалося вийти 23 червня, коли в місто увійшли німці. Незабаром Нестор Шпак став працювати заступником старости райуправи Вербського району. У його обов’язки входило інспектування роботи дорожників. Також він мав стосунок до відправки людей у Німеччину. Саме це було одним із найтяжчих обвинувачень. Дарма, що з матеріалів справи легко зрозуміти, що німецька влада декілька разів вимагала збільшити кількість робітників, бо район недовиконував норми. Один селянин свідчив, що його хворого на коросту сина двічі відправляли у Володимир-Волинський, звідки хлопець повертався після висновку медкомісії. Вочевидь, такий міг бути не один. І не просто так заразного вносили у списки: завдяки цьому хтось здоровий не потрапляв на примусові роботи. Але такі свідчення слідство не цікавили.

 Та щойно стало зрозуміло, що нові окупанти нічим не кращі за попередників, він іде з посади. А з червня 1943 року Шпак стає вояком УПА: спочатку сотенним, а потім курінним під псевдо Вітер. Між Турійськом та селом Туропин його сотня затримала товарний потяг, який виявився порожнім. Відтак повстанці розібрали залізницю на тому ж відрізку — довжиною три кілометри. Потім зняли охорону на залізничному мосту через річку Турію і захопили міномет, два ручні кулемети та боєприпаси.

У липні Вітра призначають курінним. У його підпорядкуванні було три сотні під командуванням Коршуна, Голуба та Ворона. Після двотижневої підготовки курінь передислокувався в Ставки та навколишні села. Якось на сотню Коршуна наскочили червоні партизани. За словами сотника, їх захопили, обеззброїли, забрали продукти, а тоді наказали розходитися. Через якийсь час приїхав командир УПА-Північ Юрій Стельмащук (Рудий) та командир «Січі» Порфир Антонюк (Сосенко) і нібито зняли Вітра з посади курінного за погану роботу. Проте треба взяти до уваги, що цю інформацію Нестор Шпак повідомив на допиті. Тому цілком імовірно, що хотів применшити своє становище в УПА.

Розповів він і про бій в селі Ставки з червоними та польськими партизанами, у якому поклали голови троє повстанців, а один був важко поранений. У тій же сутичці загинуло 7 червоних.

Кілька років — Під чужим прізвищем

Подальші події висвітлені не зовсім чітко. За однією версією, Шпак разом із повстанцями відступив у Локачинський район, а коли ті намірилися переправитися через Західний Буг, став пробиратися додому. За іншою, наприкінці 1943-го — ​на початку 1944 року він переховувався у колонії Станіславівка біля рідного села Ставки. Так чи інакше, але повстанець потрапив у руки поляків і назвався іменем свого покійного сусіда Хоми Власюка. Це прізвище і стало його власним на довгі роки.

Пізніше Нестор Давидович пішов у сусіднє село Олеськ, де була його сім’я. З наближенням фронту у квітні 1944-го німці забрали його копати окопи. А затим відправили із сім’єю в Любомль, а звідти на захід. Дорогою Шпаки втекли і прибули в село Вулька Окіпська на Холмщині, де також назвалися Власюками. З тих пір Нестор Шпак став писатися уродженцем цього села.

5 квітня 1945 року Шпаки-Власюки повернулися в СРСР і осіли в Римачах Любомльського району. Нестор Давидович був бригадиром будівельної бригади колгоспу «Зоря комунізму», дружина Єлизавета Купріянівна працювала в колгоспі, син Дмитро — ​обліковцем, невістка Віра — ​завідувачем магазину. Уже в Римачах народився другий син Богдан, внуки Адам і Ростислав.

Між Турійськом та селом Туропин його сотня затримала товарний потяг, який виявився порожнім. 

З кримінальної справи не зрозуміло, як органи МДБ вийшли на слід Вітра. Можливо, доніс хтось зі знайомих, хто добре знав його в обличчя. Адже від Ставків до Римачів зо 30 кілометрів, і така зустріч могла мати місце.

Коли 15 вересня 1951 року помічник оперуповноваженого Оваднівського РВ МДБ лейтенант Резніченко видав постанову про затримання, то чекісти ще не знали, кого ж вони братимуть: Шпака чи Власюка.

На першому допиті, який тривав до 4-ї години ранку, Вітер розповів про себе та свою діяльність. Вочевидь, не бачив сенсу приховувати, бо розумів, що емгебісти вже багато знають. Зрештою, на ім’я він назвав або вже загиблих повстанців, або ж співробітників управи, які виїхали в Німеччину. Решту, навіть своїх підлеглих та сільських старост, — ​«не пам’ятав».

При обшуку в помешканні заарештованого в селі Римачі знайшли лише паспорт та евакуаційний лист. Майно — ​старий дерев’яний будинок на 1 кімнату та кухню й трьох овець — ​описали.

20 листопада 1951-го на закритому засіданні пролунав вирок військового трибуналу військ МДБ Волинської області — ​25 років таборів, 5 років позбавлення прав та конфіскація всього майна. «Приговор окончательный и кассационному обжалованию не подлежит», — ​йдеться у документах. Через чотири роки, у 1955-му, справи переглянули, але вирок залишили в силі.

Ще через рік прийшло повідомлення про вибуття ув’язненого, підписане начальником спецчастини № 23 Воркутинського виправно-трудового табору. Там значилося, що 18 червня 1956 року Нестор Шпак помер. Про обставини смерті нічого не відомо.

Так закінчилося життя одного з волинських повстанців.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.