Втрата державності починається не з чужих танків і прапорів на вулицях

Слова «втрата державності» зазвичай асоціюються з чужими танками на наших вулицях, чужим прапором над нашими будівлями, із розстрілами і катуваннями.

Але втрата державності спочатку виглядає зовсім інакше.

Це втрата монополії держави на насильство. Це коли горять будинки і машини не лише активістів, а й державних службовців і членів парламенту, і на те немає ради. Сила права замінюється на право сили.

Це регуляторний хаос. Це коли рішення, що впливають на мільйони людей, приймаються похапцем, без оцінки наслідків і ризиків, наносячи непоправної шкоди.

Це злам системи стримувань і противаг. Це коли Конституція і закони заважають приймати швидкі рішення, тож їх просто починають ігнорувати.

Це злам кадрової системи. Це коли на посади в обхід закону призначаються відверті хабарники, злодії або невігласи за феодальним принципом особистої відданості.

Це глибока фіскальна криза. Це коли бюджет не відповідає реаліям життя, а для виконання забаганок починають щоразу більше «доїти» платників податків, дивуючись, чому щоразу менше «молока».

Це втрата позиції на перемовинах у питаннях життя та смерті. Це коли переговорники озвучують ті позиції, що відповідають інтересам протилежної сторони.

Це коли захисник Батьківщини і відвертий бандит, лікарка і повія, злодій і роботяга починають вважатися однаково моральними.

Це моральний релятивізм. Це коли захисник Батьківщини і відвертий бандит, лікарка і повія, злодій і роботяга починають вважатися однаково моральними.

Це знецінення вчинків і слів. Це коли справжні герої, що ризикували життям, не вшановуються як герої, а натомість звання отримують хороші, чесні люди, які нічого подібного не зробили.

Це злам соціальних ліфтів. Це коли професія прокурора стає найбажанішою серед підлітків.

Це порушення засадничого принципу військового братства «своїх витягаємо завжди».

Це формування замкнених правлячих каст. Такі касти захищені від будь–якого впливу ззовні (як із боку суспільства, так і з боку народних обранців) і вважають своє право керувати державою беззаперечним — ​як нинішня суддівсько–прокурорська каста.

Це втрата легітимності інституцій. Це коли будь–яке рішення можна поставити під сумнів, тому що в основі лежить юридична хиба, і все подальше життя розпадається, бо ні в чому тепер немає певності.

Це захоплення держави приватними особами. Це коли вплив певних людей, яких часто згадують чи ніколи не згадують, перевищує вплив легітимних високопосадовців.

Так виглядає втрата державності.

А вже чужі танки на вулицях і чужі прапори над будівлями не забаряться.

Валерій ПЕКАР,
підприємець, філософ,
викладач Києво–Могилянської
бізнес–школи