«Живе має темний бік. Не менш цінний за світлий».
неІДЕАЛЬНІСТЬ. Історія на ніч
Нема нічого страшнішого за ідеал
Іноді я думаю, що ідеальна жінка, мати, колєжанка etc. — це без варіантів серійний убивця, якого поки просто ніхто не викрив. Десь у неї в саду, який плодоносить ідеальними яблуками сорту «Бездоганний взірець», закопано з десяток розчленованих трупів.
Або там закопана вона сама. Справжня. Та, в якої почуття, відчуття, емоції й іноді бажання прибити всіх, хто дістав самодурством, розлив компот на ліжко, розбудив нявканням серед ночі, видер лаписьками яму на клумбі…
Жива людина не може все встигати. Не може поєднувати непоєднуване і відповідати усім вимогам рідних, близьких, керівництва, колег, сусідів, перехожих і глянцю. І стримувати емоції. І постійно усміхатися.
У живої людини місцями неідеальна фігура, синці, втома, поломаний ніготь, депресія, матюки, «налєй мнє віскі, так хочєцца ласкі», лінощі і похєрізм.
А ідеально — ну хіба в інстаграмі. З фільтрами.
При цьому я чомусь упевнена вже тепер (досвід — гарний вчитель, хоч і бере дорого), що людина і має бути — живою і неідеальною.
З виїмками, западинами, тріщинками і — своїми межами.
Глянцеве і лаковане — воно неживе.
Усе твоє приховане і стримане нуртує в тобі колючками всередину — і нищить тебе ж.
Живе — шершаве, колюче, відкрите, трепетне, в чомусь недовговічне — і тим і цінне. Живе має темний бік. Не менш цінний за світлий.
Відтак жива людина має бути неідеальною і може слати в сраку всіх і все, що боляче заступає за її межі.
Щирість без фільтрів — ось що цінне.
Щирість без фільтрів — ось що цінне.
Тоді є ймовірність, що ті, хто лишаться біля тебе, або ті, хто прийдуть на світло твоєї неідеальності, любитимуть саме тебе. А не відфільтрований образ.
На світлині — неідеальна я (так, зловживаю фотками із себе:)) з яблуками.
