Фото нашого героя з бензорізом розмістили на вересневій сторінці календаря служби ДСНС.
Руслан Денисюк: «Специфіка нашої групи — ДТП, розрізаємо автомобілі»
Про цього чоловіка дізналася від колеги з управління Державної служби надзвичайних ситуацій в області Володимира Нестерова: «Руслан двічі брав участь у ліквідації паводку в Карпатах. Хороший хлопець». Уже під час зустрічі рятувальник розповів, що працює в загоні особливого призначення і нещодавно витягав людину з криниці глибиною понад 20 метрів
«Надавати допомогу треба акуратно і якнайшвидше»
17 вересня є днем, коли годиться з вдячністю згадувати людей, які спеціально або волею долі взялися за місію рятувати життя. Руслан Денисюк із тих, хто на такі нехай патетичні, але правдиві фрази реагує просто. Каже: «Цю роботу теж комусь треба виконувати. Раз випало нам, значить мусимо». «Нам» і «ми» рятувальник вживає часто, бо є одним із чотирьох у, як він каже, зміні, від чиєї злагодженості часто залежить чиєсь серцебиття. Він працює рятувальником-мотористом у групі рятувальних робіт аварійно-рятувального загону спеціального призначення. Підрозділ названий так тому, що виконує особливі завдання: працює з наслідками повеней, стихійних лих, буревіїв, землетрусів, обвалів будинків, із яких потрібно діставати потерпілих. Утім, основна специфіка — виїзд на ДТП. «Розрізаємо автомобілі й дістаємо людей. Працюю з моторною технікою, гідро- й акумуляторним інструментом», — чітко розповідає Руслан. — За останні роки, аналізує, еменесники отримали багато техніки, автомобілі, рятувальне обладнання (різаки, розжими, домкрати), з якими значно швидше надавати допомогу, легше добратися до людини в автівці. «Якщо машину сплющило — ставиться домкрат на акумуляторі, вже не треба заводити маслостанцію, під’єднувати шланги», — деталізує рятувальник. На запитання про те, як справляється з важкими «картинами» аварій, як може не впадати в депресію, по-діловому пояснює: «Просто виконуєш свою роботу, знаєш, що мусиш зробити усе якнайшвидше, акуратно, правильно і передати людину до карети «швидкої допомоги».
Руслан є одним із чотирьох у зміні, від чиєї злагодженості часто залежить чиєсь серцебиття.
Руслан Денисюк розповідає, як багато залежить від командного духу: «Добре все вдається, якщо злагоджено працюємо: коли виїжджаємо на виклик, один мусить швидко те дістати, інший працює з інструментом, третій подає, четвертий контролює, наглядає за потерпілим (підтримує голову чи ноші підсовує)». Його колеги — це начальник зміни Віталій Дудік, фельдшер Андрій Франчук, водій Олександр Серединський. Керівником групи, який опікується чотирма змінами, є Андрій Павлович.
«Щоразу восени в нас починається навчальний рік»
У Руслана Денисюка, як і в його колег, не випадково все розкладено по поличках: кожного вересня й аж до весни рятувальники, як школярі, сідають за парти. Він каже, що навіть якщо знаєш усе — мусиш повторити. Надто багато на кону. «Це відбувається на кожній зміні: в нас або кілька годин лекції, або практичного. Якщо виклик — зібралися, поїхали, вернулися — продовжуємо. Після деяких виїздів непросто, але мусимо. Потім за навчальний рік здаємо тести й фізпідготовку», — пояснює Руслан. Сила й витривалість у цій професії — на одному з чільних місць. Переповідає ще свіжу літню історію: у селі Лище Луцького району чоловік вирішив звести рахунки з життям і кинувся у криницю. Глибина — понад 20 метрів, як рівень 8–9-го поверхів. Діставати загиблого випало саме Руслану: «Ми з хлопцями вирішили, що опустимо найлегшого. З чотирьох у зміні я виявився найстарший (1976 року народження. — Авт.), а за вагою найлегший. Викликали підмогу, причепили мені альпіністське спорядження. Як почали опускати, перші кілька секунд відчував щось таке незрозуміле, а потім налаштував себе, що ця робота нікуди від мене не подінеться, її треба виконати».
Руслан Денисюк у червоному шоломі готовий до спуску.
З такими думками працював і на ліквідації наслідків повені в Карпатах, на Івано-Франківщині. Був там у 2008-му, спрямували й цього року. Згадує, як безперестанку відкачував воду з криниць, наповнених зливами по вінця.
«А хіба погано допомагати людям?»
Руслан Денисюк посилив ряди рятувальників 15 літ тому. У той час його скоротили з військового аеродрому, де працював після школи прапорщиків при Харківському інституті льотчиків на факультеті радіоелектронного зв’язку та забезпечення польотів авіації й таємного зв’язку. Почув від колишнього колеги про вакансії і знайшов нове покликання. Тепер він має 25 років вислуги, на роботу щоразу добирається з рідних Ківерців. Працює добу через три, з 9-ї до 9-ї незалежно від вихідних і свят. Розповідає: «У Луцьку чергують рятувальники на кількох вулицях, ми — на Боженка. Відповідаємо за обласний центр, Луцький, Рожищенський, Горохівський, Ківерцівський райони». За роботу Руслан отримує близько 12 тисяч гривень. Має на кого витрачати: разом із дружиною виховують двох доньок і сина. Цікавлюся, що скаже найменшому, коли підросте й захоче бути «як тато», — й чую: «Підтримаю. А хіба погано допомагати людям?».
Чи мають рятувальники свої прикмети? Руслан Денисюк розказує про форму. Мовляв, помітили, як тільки беруть додому прати, то наступного чергування стовідсотково будуть такі виклики, що повернуться в такій же. «Уже навіть командира просили, то він поставив у частині пральну машинку, щоб форму не забирали й це не працювало», — усміхається рятувальник. На запитання, що би побажали собі й колегам на професійне свято, не задумується ані на мить: «Терплячості, наснаги, менше виїздів, а якщо будуть, то менше загиблих і потерпілих».
Довідка управління ДСНС в області
У волинській службі з надзвичайних ситуацій працює 1076 осіб (62 в апараті). Пожежно-рятувальних частин та постів — 25. А також діють новостворені аварійно-рятувальний та пожежно-рятувальний загони.
