Почім передвиборча локшина на Волині? Колонка Оксани Коваленко
Ви не помічали, що на вулицях побільшало приязності? Лагідні й доброзичливі погляди турботливих переважно чоловіків супроводжують нас, здається, звідусіль. Вони, вбрані скромно й по-діловому, дивляться на нас із бордів, спонукаючи й собі зиркнути раз чи два у відповідь, поки чекаєш на зупинці або в автомобільному заторі
Я поглядаю на фото людей з дорогих придорожніх дощок й на чіткі та красиві фрази, виписані великими літерами, — й бачу в тому всьому шалені гроші. Така зовнішня реклама є однією з найдорожчих. Тільки у Луцьку ціни коливаються від 6 до 13 тисяч гривень на місяць за один лише борд! І вільних площ, кажуть колеги, які цікавилися нюансами, вже нема: забронювали заздалегідь. (Водії, які їздять по Україні, можуть помножити ці цифри, бо уздовж трас такого «добра» не злічити).
А зайнято усе не випадково: рекламістам давно відомо, який сильний вплив на людей має цей вид агітації. Для них нині жнива. Бо саме завдяки їхнім знанням ми дивимося на зображення у певному кольорі, композиції і з певного ракурсу та сприймаємо напис як аксіому. Можемо навіть не зрозуміти, що вже заковтнули наживку — прониклися співчуттям, бо тут діє тонка наука, в основі якої психологія людини та вплив на її підсвідомість. «Ми найкращі й найтурботливіші», «Тільки ми зможемо вам допомогти», «Ми однієї крові» — ці умовні фрази штовхають людей до бажаної поведінки, тобто обирати саме так, як потрібно. Перша сформульована на порівнянні, друга — на безальтернативності, третя пробуджує мало що не родинні почуття.
Рекламістам давно відомо, який сильний вплив на людей має цей вид агітації. Для них нині жнива. Бо саме завдяки їхнім знанням ми дивимося на зображення у певному кольорі, композиції і з певного ракурсу та сприймаємо напис як аксіому.
Якось незнайомий чоловік, поглядаючи на величезний плакат навпроти зупинки, ділився своїми думками: «Може, й нам допоможуть, якщо мають гроші. Все одно нема з кого обирати». Власне, він — ідеальний виборець для тих наших політиків, хто має гроші на супердорогу агітацію. Мовляв, ось мої вуха — вішайте локшини стільки, скільки витримають. А вже давній знайомий Юрій Кресак, голова правління волинського відділення Комітету виборців України, різко виступає проти «бордової» кампанії: «Я би взагалі заборонив таке! В Естонії, приміром, їх і близько нема, бо створюють нерівні умови. Є ж порядні й активні люди, які вміють і хочуть щось зробити для своєї громади, тільки не мають великих коштів на агітацію». Серед парламентаріїв, хто, власне, може це заборонити, на жаль, надто велика кількість багатіїв, тож Естонію не доженемо.
У час виборів, дивлячись на ті борди, я щоразу думаю однаково: добре було би усі витрачені гроші вкласти у сучасні дитячі лікарні, щоби мами не просили по людях… А ще згадую пісню «Якби всі люди взяли гітари» гурту «Хвилю тримай», разом з яким її співав і лучанин Олександр Положинський. Про корумпованого політика, виборця й небезпечне співчуття у ній є такі рядки:
«Ми його бачим, ми його розуміємо.
Ми йому співчуваємо, а співчувати ми вмієм!
Йому по-своєму важко, він нещасна людина –
Він мусить боротися за громадянина…
