Здоровий глузд не завжди перемагає: громадська вбиральня у Луцьку пустує, біотуалети поряд – тхнуть на всю центральну площу

…що влада потурає недбайливим орендарям

Щоразу, проходячи мимо Волинського облмуздрамтеатру, намагаюся швидко прошмигнути мимо встановлених біля нього синеньких будок. Дуже уже неприємно від них тхне. Наявність біотуалетів на центральному майдані Луцька дивує. Адже стоять уже не один місяць. І невідомо, скільки часу ще залишатимуться. Тим часом громадська вбиральня, яка колись працювала там, уже більш як 10 років зачинена. Приміщення в оренді з 2010 року. Але на дбайливих господарів йому не щастить. І перший — ​Роман Патлашинський, і другий чи друга, бо ж у 2017 році міська влада розірвала угоду з попереднім горе-підприємцем і віддала занедбане приміщення в оренду ТзОВ «Луцьк Фуд сервіс», керівником і власницею якого була Інна Танзе, обіцяли реконструювати його. Однак ніхто й пальцем об палець не стукнув, аби хоч щось зробити.

 Дивує, що приміщення віддали без конкурсу. І не кому-небудь, а родичці депутата Луцької міськради від Радикальної партії Сергія Були. Втім, пояснення знайшлося. Організатори конкурсу мотивували тим, що вона була єдиним претендентом на квадратні метри в центрі міста, хоча це й сумнівно. Дуже вже ласий той шматок землі у центрі Луцька. Але, як кажуть, проїхали. Не будемо повертатися до минулого. Нам же важливий результат передачі.

 Якщо з мізерним вересневим підвищенням до 5000 гривень економіка ще сяк-так справиться, то із запланованим на січень 2021 року — до 6000 гривень (з 1 липня — до 6500 грн) —​ навряд.

Пані-підприємиця обіцяла золоті гори: реконструювати громадську вбиральню, збудувати над нею виставковий центр і кафе. Та обіцянка-цяцянка… Термін договору закінчується у кінці вересня цього року, а до роботи на об’єкті так ніхто й не приступав. Лучани не отримали ні туалету, ні закладу харчування. Але ж міська влада терпляча. Тож, очевидно, депутати знову проголосують за продовження договору і роками чекатимуть, що орендаторка таки реконструює колись приміщення, а вона й далі вішатиме їм локшину на вуха, розповідатиме про свої проблеми. Звісно, керівництву міста той туалет не дуже потрібний. Для нього він — ​зайвий клопіт. Вигідніше ж відкривати бари, кав’ярні, аптеки. А лучанам можна сказати: «Ходіть у заклади харчування, готелі, з якими ми уклали договір. Вони пускатимуть». Але у цивілізованому місті повинні бути й сучасні громадські вбиральні, які брали б адекватну плату за свій сервіс. Тим більше у центрі. У Німеччині, кажуть, вони є на кожній вулиці, а у нас закриваються навіть ті, які були збудовані за радянських часів.

… депутати далекі від життя народу

Зростання мінімалки втішило українців. Адже чотирьох з лишком тисяч, які одержували раніше, ледве вистачало на комуналку, скромне харчування. Але й після збільшення мінімальної зарплати люди багатшими не стануть. Тих кілька «докинутих» сотень особливо не позначаться на їхньому бюджеті. Зате уряд поставить собі плюс і буде довго говорити про це. Мовляв, ох які ми молодці, підняли мінімальну зарплату, а від неї ж залежить чимало соціальних виплат, ощасливили людей. Дуже вже хочеться чиновникам Кабміну напередодні виборів до місцевих рад показати, що недарма отримують гроші — ​щось роблять для поліпшення життя народу. Кожен новий уряд намагається похвалитися підвищенням соціальних стандартів. Особливо на цьому люблять піаритися депутати «Опозиційної платформи — ​За життя». Не упустили нагоди й цьогоріч. Зареєстрували законопроєкт про зростання мінімалки до 7500 гривень. Але їх випередив Президент, зініціювавши підвищення до 5 тисяч гривень. У «Слузі народу» вважають це кроком уперед. Мовляв, нарешті оновлена мінімальна зарплата зрівняється із реальним прожитковим мінімумом. А прем’єр-міністр Денис Шмигаль запевнив, що це буде мати позитивний ефект і для бізнесу, і для бюджету, і для громадян. Влада очікує на підвищення рівня життя українців, детінізацію зарплат, хоче заробити більше грошей за рахунок податків. До аргументів, що піднімати мінімалку не час, бо ж знижуються економічні показники, ніхто не прислухався. Тим часом експерти стверджують, що це популістське рішення, українці від цього багатшими не стануть. Розкрутиться маховик інфляції, подорожчають товари і послуги.

Марні сподівання й на детінізацію. Не буде її. Із ростом мінімальної зарплати збільшаться податки. Це добре для держави, але погано для підприємців. Коронавірусний карантин особливо боляче вдарив по малому бізнесу. Він нині переживає тяжкі часи і зростання відрахувань може не витримати. Щоб зменшити фінансовий тягар, який звалився на нього, переводитиме працівників у тінь або ж скорочуватиме штат. А це стане додатковим навантаженням на бюджет, бо ж державі доведеться виплачувати допомогу безробітним.

Зрештою, якщо з мізерним вересневим підвищенням до 5000 гривень економіка ще сяк-так справиться, то із запланованим на січень 2021 року — до 6000 гривень (з 1 липня — до 6500 грн) —​навряд. Але урядовцям і нардепам, які голосували за популістське рішення, байдуже. Їм же головне, як то кажуть, прокукурікати, а там нехай хоч і не світає… Щоб підняти свій рейтинг, «слуги народу» закривають очі на те, що для реального росту зарплат потрібен реальний ріст економіки, а не черговий закон.

… знову палає земля

Приїхала на дачу. Сподівалася подихати свіжим повітрям. Не вдалося. Ще на підході до садового масиву потягло димком. Сусіди спалювали картопляне бадилля, інші залишки рослинності. І подібне відбувається щоосені та щовесни. Вогнища палають не тільки на дачних масивах, а й у садах, на городах селян, біля приватних осель містян. Люди спалюють побутове сміття, залишки рослин. Вважають, так простіше і швидше можна прибрати територію. Зробиш зауваження, а у відповідь чуєш: «А куди ж його подіти?». Спалювати зайве — ​то традиція, якої українці не можуть позбутися. Не зупиняють їх і штрафи. Адже ті 340 гривень, які донедавна мали б заплатити, — ​то невеликі гроші. До того ж треба зловити, як то кажуть, за руку. А це непросто. Лучани, скажімо, навчилися робити це під покровом ночі. Та й селяни не в тім’я биті. Якщо город далеко від хати, у полі, ​кидають сірника у купу хмизу і втікають. Мовляв, доведіть потім, що то я запалив. На те, що вітер може роздмухати вогонь і з малого багаття виникне велика пожежа, яка знищить усе живе, їм начхати.

Екологи, рятувальники уже стомилися нагадувати, що є альтернатива спалюванню: залишки рослин, сміття, хмиз можна ж компостувати. Але їх не хочуть чути. Тож порушили питання про підвищення штрафів для паліїв. І навесні цього року парламент підтримав відповідний законопроєкт. Так, за самовільне випалювання рослинності в населених пунктах штраф для громадян збільшили з 3 060 до 6 120 гривень, для посадових осіб — ​від 15 300 гривень до 21 420. Посилили відповідальність і за порушення вимог пожежної безпеки в лісах, забруднення атмосферного повітря. Чомусь впевнена, що і це не дуже допоможе. Сусід сусіда ж, щоб не зіпсувати стосунків, не хоче «здавати». Такий вже у нас менталітет. Але викорінити шкідливу варварську звичку зможемо, коли боротимемося з нею, як кажуть, усім миром. До такої думки прийшли й у Любешівській громаді. Там вирішили виплачувати грошову винагороду тим жителям, які повідомлять про підпал, засмічення території або ж зуміють запобігти цьому. Такі б ініціативи — ​кожній громаді! Адже в демократичній державі мають діяти не лише силові методи.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.