Вірю, що в тебе вийде.
Повчити з дитиною уроки й не збожеволіти
«Хотів би дізнатися, як спокійніше можна робити домашнє завдання. Виховуємо з дружиною дочок-близнючок. Цього року вони стали другокласницями. Увечері, як тільки сідають за зошити й книжки, починають пересміюватися, відволікають одна одну. Дуже складно все відбувається, просто біда», – запитує й одночасно нарікає читач «Цікавої газети»
Порад про те, як вникати у шкільні завдання, тисячі. Ви мусите, кажуть одні психологи, проявляти увагу й терплячість, хвалити дитину за гарну закарлючку й швидко розв’язану задачу. Інші наголошують батькам, щоб усіляко демонстрували, що навчання важливе для життя, що воно дає користь, а оцінки — другорядні. Скажу, що радити завжди було легше, аніж втілювати те на практиці. Бо якщо мій перший син змалку швидко збагнув, що виконувати домашку мусово і ліпше зробити й знову гратися, то другий найцікавішим у школі вважав пригоди з однокласниками. Але деякі правила таки спростили процес навчання.
Найголовніше з мого досвіду — не втрачати терпцю, тому що крик дуже шкодить цій справі, гальмує її ще більше і породжує у дитини небажання братися за неї завтра і в наступні дні. Як залишатися відносно спокійною, якщо це неможливо? Боротьба з розчаруванням і злістю — проблема тих, кого мучать ці емоції. «Це просто уроки! — нагадувала я собі якихось 10 років тому. — Але яка ж енергія у моєї дитини, яка цілеспрямованість, її би в мирних цілях!». Наступного дня все починалося спочатку. Тоді мені не трапилася порада хвалити дитину за її сильні сторони чи навіть за найменший рух уперед, — можливо, вона би спрацювала. Що допомогло, то це графік. Тобто у першому класі запровадили, що за уроки сідає о 16-й годині. Після кількаденної боротьби малий нарешті зміг укоськати себе і ближче до обумовленої пори приречено брався викладати книжки на стіл. Наш читач пише про донечок-близнючок. Якщо вони дійсно відволікають одна одну, то їх точно треба «розселити». А щоб не ревнували, що котрась лишилася нібито у ліпшому місці, запропонуйте їм кинути жереб чи витягнути сірники. Так радить українська психотерапевтка Світлана Ройз. У початкових класах школярі ще багато граються, то їм має сподобатися, якщо й батьки запропонують гру, за правилами якої потрібно якнайкраще виконати випробування (кожному на своїй планеті — на незвіданих просторах учнівських зошитів). Певна річ, порівнювати, хто ліпше справився, — Боже борони: кожна старалася.
Найголовніше — не втрачати терпцю, тому що крик дуже шкодить цій справі, гальмує її ще більше і породжує у дитини небажання братися за неї завтра і в наступні дні.
Серед порад практичних — обов’язкові перерви під час виконання домашніх завдань. Психологи пропонують робити їх через кожні 20–30 хвилин на 5–7. Дитина може у цей час перекусити, порухатися. Мультики й ігри варто посунути далі, бо після них важко сконцентруватися. Та найголовніше — не втрачати віру в свою дитину (або в обох), відзначати для себе й для неї її — хай малюсінькі — здобутки, навіть якщо їй дуже багато чого не вдається: це саме те, що їй потрібно і як першокласнику, і як випускнику школи.
Прошу також ділитися сумнівами й здобутками на тему «Діти й школа» за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — у газеті.
Оксана КОВАЛЕНКО, мама
