Еліксиром здоров’я Ярослав Іванович вважає вирощені власноруч фрукти та ягоди.
Любов до велосипеда успадкував від діда
Ні травма хребта, ні ушкодження коліна не змусили жителя села Лище Луцького району Ярослава Привиденця відмовитися від звички щодня крутити педалі. Чоловік часто бере участь у різних змаганнях, випробовуючи свою волю й характер
Для нього 80 кілометрів — не відстань
У селі Ярослава Івановича вважають диваком. Ну де ж це бачено, щоб узимку ходити з оголеним торсом, за будь–якої погоди сідати на велосипед, ставити рекорди витривалості в басейні… У декого несприйняття викликає його життєва філософія, теорія про те, що запорукою здоров’я є вміння трансформувати сконцентровану, накопичену сексуальну енергію в загальну життєву міцність, силу. Але чоловік на скептиків не зважає. Переконує їх своїм досвідом. І продовжує вірити в безмежні можливості людини, яка через самовдосконалення набуває надзвичайних здібностей.
— Коли під час тренування на трасі мене збив автомобіль, і в лікарні в кабінеті магнітно–резонансної томографії мені сказали про зламаний хребець і дифузну протрузію з пошкодженням спинномозкового каналу, про інші серйозні проблеми із хребтом, я не сумнівався, що зі мною все буде добре. Відмовився від операції, подумав: якщо я іншим людям допомагав, то, напевне, і собі зможу якось зарадити, — розповідав пан Ярослав.
Такий вже у нього характер: мусив довести і собі, й іншим, що людині все під силу.
— Ну, Распутін, тримайся, ти ж у нас «унікум», мусиш оклигати, — підбадьорювали знайомі, заїхавши провідати потерпілого в аварії.
— Мені ж вчувався у тих словах підтекст, мовляв, докажи на практиці правильність своїх теорій. І хоч моє тіло було синє, побите, я вірив, що оклигаю, бо Распутін мені у підметки не годиться, — чи то всерйоз, чи напівжартома казав Ярослав Іванович.
Звідки така аналогія? Григорій Распутін був лікарем імператорської сім’ї Миколи ІІ, а Ярослав Привиденець допомагав справитися з хворобами одному волинському бізнесмену. Той і подарував невгамовному консультантові сучасний і дорогий велосипед.
На сьомому десятку літ, будучи на пенсії, чоловік продовжував брати участь у змаганнях із велоспорту, отож, щодня тренувався. Взимку — в тренажерному залі, який обладнав у колишньому хліві, а в березні, як зазвичай, «сідлав» двоколісний транспорт. Гайнути з Луцька до Ковеля — для Привиденця звична справа. Для нього 80 кілометрів — не відстань. Тож і того разу з вітерцем звернув на об’їзну дорогу в напрямку Маяків, відчуваючи задоволення від їзди, припливу енергії.
Те, що сьогодні вважають нормою — погоню за багатством, зверхність, хитрість, «уміння жити» — це якраз і є збоченням. Я ж вважаю, що найбільша цінність — міцне здоров’я і чисте сумління.
— Рух на цій трасі не дуже пожвавлений, хто б міг подумати, що у мене на повній швидкості вріжеться автомобіль. Пізніше виявилося: водій був п’яний. Удар мав таку силу, що я метрів 20 летів по асфальту. Якась Божа сила допомогла вижити. Дивовижно, але так зміг «згрупуватися», зібратися в кулак, падаючи, що обійшлося навіть без переломів рук і ніг, і череп уцілів, хоч я й не мав шолома. У той момент моє тіло наче перетворилося на моноліт. Здається, навіть якби у мене стріляли, то куля б не пробила.
Пан Ярослав розповідає, що пів року не виходив із дому, бо не міг ходити. Але паніки не було. Знав, що його організм, гартований багаторічними тренуваннями тіла й духу, справиться, адже в останні років 20 практично не хворів, імунітет ніколи не підводив. Не міг собі дозволити у перші місяці фізичних навантажень, але натомість «навантажував» мозок, багато читав, переосмислював, розуміючи, що, окрім негативних наслідків травми, є і позитивний момент: можливість зростати духовно.
У кожного свої дивацтва
«Дивак–чоловік», — кажуть іноді про Ярослава Привиденця.
— У кожного свої дивацтва, — парирує Ярослав Іванович. — Бо те, що сьогодні вважають нормою — погоню за багатством, зверхність, хитрість, «уміння жити» — це якраз і є збоченням. Я ж вважаю, що найбільша цінність — міцне здоров’я і чисте сумління.
Любов до велосипеда у Ярослава Привиденця, напевне, у генах. Розповідав, що його дід Федір, який був знаним ковалем і силачем, першим у селі придбав «ровера» з дерев’яними ободами. В онука він фірмовий, вартістю понад 10 тисяч євро. Але хіба у ціні справа?
— Насолоджуюсь рухом, сонцем, вітром. Відчуваю, що тільки так можна втекти від старості й хвороб. Якось упав з драбини і травмував коліно. Трапилось це напередодні змагання. Можна було відмовитися, не їхати, адже на успіх у такому стані важко розраховувати. Але для мене не так важливо здобути перемогу, як відчути дух суперництва, атмосферу змагання. Такі моменти змушують забути про вік, травми, — міркує наш співрозмовник.
Захоплення спортом не заважає панові Ярославу бути добрим господарем.
Прохолодного осіннього дня на обійсті Привиденців пахне літом, ягодами суниць. І господар у легенькій футболці, бо іншого одягу не визнає. Навіть узимку. З усміхом згадує, як після травми тренував спину на грядках:
— Вдома мене сварили, та я купив насіння суниць, висіяв у ящики, сам пікірував, розсаджував рослинки. І нагинався по сто разів до кожного стебельця з радістю. Тим, що будеш сидіти без руху, хребет, та й здоров’я загалом, не вбережеш. Для мене це — як зарядка.
А ще хвалиться, що має 12 вуликів, любить доглядати бджіл. Показує великий сад, в якому більш як сім десятків плодових дерев. А під молодими сосонками, якими обсадив обійстя, навіть маслюки свої збирає.
— Білочки стрибають у верховітті. Повітря пахне хвоєю і свіжістю. Озирнешся навколо — радість переповнює груди. Люблю цей світ і людей, з якими спілкуюсь. Ділюсь енергією, але поповнюю її ще в більшій мірі. Від цього залежить імунітет. Якби люди не жили в тепличних умовах, не покладалися тільки на аптеки, тоді й коронавірус був би нам не страшний, — каже чоловік, який і справді випромінює бадьорість, оптимізм, міцність.
Після напруженої «трудотерапії» Ярослав Іванович не відлежується на дивані. Таких, як він, випробування лише загартовують. Чоловік радить усім нам удосконалювати свою свідомість, більше дбати про духовне, ніж про матеріальне, тоді й фізичне здоров’я не буде підводити.
