Волинська Жанна д’Арк жила в Соколі

–Історія України насправді й досі не вивчена. Взагалі цю науку «підлаштовує» під себе будь-яка ідеологія. І я зіткнулася з тим, що українці мало знають власне минуле, — ​розповідає авторка роману «Лицарка Корони» Ганна Гороженко. — ​Справа в тому, що з ХІХ століття, коли стали популярними ліві ідеї, нам розповідали переважно про козаків та гетьманщину. Цей тренд влився в соціалістичну доктрину — ​козаків приписали «простому трудовому народу». А от про нашу аристократію просто забули. Здебільшого сучасні українці впевнені, що саме поняття «шляхта» — ​польське, а на наших землях панували поляки чи литовці. Але це не так. Мої романи про представників української шляхти.

 Ганна не є істориком, вона працює журналісткою на каналі СТБ. Тож під час написання роману доводилося вивчати чимало матеріалів. Її консультували волинський історик Олексій Златогорський, київський Артем Папакін та реконструктор одягу і зброї Сергій Шаменков. З іншого боку, відсутність фахової освіти авторка вважає перевагою.

— Я з легкістю гралася фактами і долями. Звісно, історикам це заборонено робити з етичних міркувань. Головне, щоб герої не тікали далеко від історичної правди. В «Лицарці Корони», яка вийшла у видавництві «Фоліо», є ​цілий квітник образів, реальних історичних персонажів — ​і чоловічих, і жіночих. Важко було їх уявити в «рідних» стінах — ​бо і Луцьк, і Дубно, і Сокіл (нині село Рожищенського району), і Кременець, і Меджибіж, та й Вільнюс, Варшава, Краків, Київ, де відбувається дія роману, дуже змінилися з кінця XVI століття. Мені довелось вивчати все про ті міста — ​від розташування майданів, вулиць та соборів до інтер’єрів осель, — ​зізнається вона. — ​Ну й моя улюблена тема — ​одяг персонажів. Справа в тому, що й тут ми є заручниками нав’язаних міфів. Нам важко уявити українок у сукнях із шлейфами, в перуках, як у XVIII столітті, або ж у великих гофрованих іспанських комірах чи фіжмах-вертугадо, як у XVI столітті. І тут я здивую: шляхтянка-українка мало відрізнялась від шляхтянок австрійки чи іспанки. Українські землі до розподілу Речі Посполитої входили до європейського культурного моноліту. У нас одягались, їли, читали те саме, що й у Західній Європі. На столі у багатих київських чи луцьких міщан можна було побачити апельсини, сюди доставляли тростинний цукор із Канарських островів і так зване іспанське вино «мальвазію», що схожа на мадеру.

Українські землі до розподілу Речі Посполитої входили до європейського культурного моноліту. У нас одягались, їли, читали те саме, що й у Західній Європі.

Ганна Гороженко у своєму доробку має вже два історичних романи. Перший — ​про княгиню Ізабеллу Любомирську (з роду Чарторийських), яка товаришувала з королевою Франції, іншими монархами, була інтриганкою і коханкою короля Речі Посполитої Станіслава Понятовського.

У «Лицарці Корони» багато реальних персонажів, але головний — ​це княгиня Ганна Сокольська. Вона їздила верхи і воювала незгірше чоловіків. Авторка називає її українською Жанною д’Арк. У романі є й постать подруги Сокольської, її родички — ​лучанки Ганни Борзобагатої, доньки луцького єпископа.

Нині Гороженко працює над матеріалами про Київщину XVII століття. Журналістка, чи то вже письменниця, має ідею написати про всі регіони України. Скажімо, вона уявляє, якою буде історія про Південь — ​про часи генуезьких фортець XV століття. За словами Ганни, вона хоче показати, що той регіон не був Диким полем — ​там процвітали ремесла та торгівля.

— У Соколі я ще не була. Але приїду, щойно подорожі стануть можливими після припинення карантину, — ​пообіцяла Ганна Гороженко. — ​Я хочу побувати і в Луцьку. Коли вийшла книга «Воля Ізабелли» ми з однодумцями зняли відеоролики про місця, які описані в романі, — ​Бережани, Чортків, Збараж, палац у Раю. Таким чином, хочемо популяризувати ці місця для туристів. З «Лицаркою Корони» маємо такі ж плани — ​тож знімемо відеоролики і про волинські міста.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.