Таким ми його пам’ятаємо.
Волинський журналіст Феодосій Мандзюк. Кость Волиняка. Талант, помножений на скромність…
У наступному році виповниться 70 років від дня народження знаного українського письменника, журналіста, краєзнавця Феодосія Мандзюка (25.09.1951–12.12.2015 рр.). Чи не пора вже зараз обласній і луцькій міській, горохівській територіальній владам запланувати заходи з увіковічення пам’яті цієї непересічної людини?
Він був надзвичайно талановитою особистістю, яка ніколи не виставляла свого «я» і ніколи себе не хвалила. Навіть опосередковано.
Нині, коли його уже немає з нами, лише усезнаюча «Вікіпедія» постійно нагадує про існування такої людини та про основні етапи її біографії.
Майбутній журналіст, сценарист, письменник, редактор, сатирик, творець і ведучий гумористичних телепередач народився в селі Гектари Горохівського району. Після закінчення Берестечківської середньої школи працював обліковцем у колгоспі, завідувачем сільського клубу. Після цього виконував свій громадянський обов’язок — відслужив строкову службу в армії.
Далі було п’ятирічне навчання у Львівському державному університеті ім. Івана Франка на факультеті української філології. Після закінчення університету Феодосій– на журналістській, редакторській, видавничій роботі. Працював кореспондентом горохівської та луцької районних газет, обласної газети «Радянська Волинь» (1979–1986 рр.), республіканської «Молодь України» (1986–1991 рр.), редактором гумористичної газети «Нате» (1991–1993 рр.), головним редактором, директором видавництва «Надстир’я» (1994–1999), заступником головного редактора українського тижневика «Вісник & К°» (1999–2003 рр.).
П’ять років Феодосій Григорович як головний редактор і активний журналіст творив тижневик «Луцький замок» (2003–2008 рр.). Він також започаткував і вів гумористичну телепередачу «Веселий оповідач». А ще якийсь час перебував на творчих хлібах.
Він був надзвичайно талановитою особистістю, яка ніколи не виставляла свого «я» і ніколи себе не хвалила.
Упродовж усього життя Мандзюк, який мав рідкісний хист творити гумор та сатиру, підмічав вади тодішнього суспільства і тонко висміював їх. Так з’явилися книжки «Специфічний дефіцит» (Львів, «Каменяр», 1988 р.), «Дуля зі знаком якості» (Луцьк, «Надстир’я», 1991 р.), «Звіриний суд» (Луцьк, «Надстир’я», 1994 р.).
Але талант його цим не обмежився. І завдяки йому з’явилися дитячі книги, що вчили малечу доброті, — «Як зайчата вчилися читати» (1994 р.), «Як звірі борщ варили (1997 р.), «Ярмарок у лісі». (1998 р.). Пізніше порфоліо письменника і журналіста поповнилося майже десятком історико-краєзнавчих книг. А ще півтора десятка були опубліковані під псевдонімом Кость Волиняка.
Самовіддане служіння Волині й українському народу, вагомий творчий доробок Феодосія Мандзюка заслуговує, на моє глибоке переконання, щоб влада згадала цю людину у свої планах на наступний рік. І не лише відбулися традиційні літературні читання, десь, можливо, з’явилася вулиця його імені. А й щоб у Луцьку нарешті постала меморіальна дошка, яка нагадуватиме прийдешнім поколінням про непересічного волинянина. Такої ж думки, до речі, й обласна організація Національної спілки журналістів, членом якої він був.
Читайте також: Лесин ясен не продасть: волинський майстер виготовляє з легендарного дерева дудки.
Валерій МЕЛЬНИК,
заслужений журналіст України, лауреат міжнародних та всеукраїнських творчих конкурсів.
