Як медсестра Агата Міллер стала знаменитою письменницею Агатою Крісті

Від музики — до «ідеальних» знарядь убивства

У дитинстві майбутня письменниця мріяла бути піаністкою. Їй пророкували великі здобутки у цій царині, оскільки дівчинка й справді була обдарованою. Але доля розпорядилася по–іншому.

Батько Агати, Фредерік Міллер, переїхав до Англії зі США; мати — Клара Бомер — офіційно вважалася його кузиною. Втім, її тітці Фредерік не був рідним сином, тож закохана з дитинства пара мала всі шанси на щасливе подружнє життя. Однак їхній шлюб навряд чи можна було вважати вдалим. Молодий глава сім’ї не вмів вести справи і врешті–решт заплутався в боргах. Від переживань у нього трапилося кілька серцевих нападів, і Агата в одинадцять років осиротіла.

Дівчинці довелося взяти на себе значну частину турбот по господарству, щоб мама хоч якось справлялася з ситуацією. На щастя, коли Агаті виповнилося п’ятнадцять, їй як обдарованому музиканту (в успішній кар’єрі учениці ніхто не сумнівався) призначили стипендію. Але тільки невелика частина цих грошей витрачалася на уроки фортепіано і вокалу. На решту суми родина жила.

Агата смертельно боялася сцени.

Стати піаністкою завадила не тільки матеріальна скрута, а й сором’язлива вдача. Агата смертельно боялася сцени. Талановита юнка не змогла здолати цю фобію, виступи перед публікою викликали у неї напади паніки. Можливо, бажання подолати цю кризу й спонукало її записатися на курси медсестер, коли почалася Перша світова війна. Агаті було на той час двадцять чотири роки.

У її службовій картці, яка увійшла до нового інтернет–архіву британського Червоного Хреста, зазначено, що спочатку молода жінка відпрацювала 3400 годин як волонтер у своєму рідному місті Торкі. Вона піклувалася про важкопоранених, асистувала під час операцій та прибирала після ампутацій. І при цьому проявляла неабияку волю і терпіння.

Згодом майбутній письменниці довелося скласти кілька іспитів, щоб стати асистентом в аптеці. Їй треба було вивчати теоретичну та практичну хімію та пройти стажування у фармацевта. Всі ліки тоді виготовлялися вручну, й було надзвичайно важливо підібрати безпечну кількість необхідних речовин. Це дало знання, які дуже знадобилися Агаті у написанні детективів. Вона досконало вивчила «ідеальні» знаряддя вбивства.

«З того часу, як мене почали оточувати отрути, природно, що я обирала їх для знищення своїх героїв», — пояснювала авторка використання стрихніну та броміду у своєму першому романі «Загадковий випадок у Стайлзі».

Перший чоловік дав їй лише прізвище, другий — своє серце

За льотчика Арчібальда Крісті Агата вийшла заміж під час війни, коли працювала в госпіталі. Тоді для молодих англійок це було виявом патріотизму. Пара одружилася під час різдвяної відпустки Арчібальда, і кілька років подружжя могло бачитися лише зрідка. Фактично їхнє сімейне життя почалося тільки після повернення чоловіка і… не задалося.

Час після війни завжди непростий: масове безробіття, бідність, психози, неврози і депресії ветеранів. Не обминуло це і Крісті. Тож Агата серйозно зайнялася літературою не через потяг до творчості, а з необхідності хоч якось поліпшити фінансове становище сім’ї. Тим більше, що у них із Арчібальдом народилася дочка Розалінда. 1926 рік видався для письменниці непростим. Її мати померла, а чоловік, як з’ясувалося, давно зраджував і збирався піти.

У Агати не витримали нерви, і вона… зникла. Всі думали про найгірше. Але через одинадцять днів письменницю виявили в якомусь готелі, вона сиділа в бібліотеці й не могла пояснити, що з нею сталося.

Після розлучення жінці довго не вдавалося залікувати душевні рани. У сорок років, залишивши дочку, Агата поїхала в подорож. Мандруючи Іраком, на розкопках міста Ура вона познайомилася з археологом Максом Маллоуеном. Чоловік був на п’ятнадцять років молодшим, і коли він почав залицятися, то спочатку здавався письменниці божевільним. Але Маллоуен був дуже наполегливий, і фортеця впала. Наступні роки вони присвятили одне одному: Агата супроводжувала Макса на розкопки і допомагала в роботі, як могла, а він брав на себе обов’язки секретаря дружини і зворушливо піклувався про її побут.

Коли розпочалася Друга світова війна, Крісті знову стала волонтером. Вона продовжила своє навчання в Університетському коледжі Лондона, працювала в амбулаторії, займалася домашнім господарством і при цьому не втомлювалася вигадувати нові методи вбивств, цікаві сюжети для своїх романів. На той час її донька Розалінда вже сама стала матір’ю. Агата, яка колись приділяла своїй дитині мало часу, виявилася люблячою бабусею і охоче доглядала онука, знаходячи для цього віконечко у своєму напруженому розкладі, заповненому роботою в госпіталі і написанням книг.

Їхні стосунки з Максом постійно дивували оточуючих. Легко було уявити, що він робить поруч з Агатою Крісті, коли вона йшла отримувати орден Британської імперії в її шістдесят шість. Але що могло тримати чоловіка біля набагато старшої жінки тоді, коли вона страждала від хвороби Альцгеймера, стала безпомічною і вимагала догляду? Ні, Макс не був ангелом, він мав постійну коханку — археолога Барбару Паркер. Агата або знала про це, або здогадувалася. Але вони залишалися разом до останнього її подиху. Любов Маллоуе­на і Крісті тривала сорок п’ять років. Чоловік згадував, що Агата любила обмірковувати сюжети майбутніх творів, поки її руки були зайняті миттям посуду або в’язанням. Виходить, не випадково, окрім знаменитих детективів, Крісті написала шість романів про кохання під ім’ям Мері Вестмакотт.

Читайте також: Марк Твен одружився незайманим у 34 роки.

Оксана КРАВЧЕНКО.