Усе є отрута й усе – ліки. Різниця лише в дозі, або Чому приймаючии парацетамол треба знати міру
Нині, коли нас атакує коронавірус у парі з сезонними респіраторними інфекціями, в аптеках побільшало покупців. Хтось шукає засоби для зміцнення імунітету, хтось — препарати, які допоможуть полегшити симптоми захворювання, запобігти ускладненням. Але чи треба пити таблетки жменями? Відповідь на це запитання ще п’ять століть тому дав знаменитий лікар епохи Відродження Теофраст Парацельс
А могли б його просто втопити у річці…
Справжнє ім’я «батька цілющої хімії» — Філіпп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгайм. Своє життя він присвятив тому, щоб знайти містки між алхімією і медициною, заклав основи антисептики, токсикології, психотерапії, був хірургом, яскравою, епатажною особистістю. І псевдонім обрав з претензією на геніальність: той, хто перевершив Цельса – давньоримського науковця, медика і філософа часів імператорів Августа і Тиберія. Про Парацельса вже за життя ходили легенди. І досі сперечаються, ким він був насправді: великим лікарем, шарлатаном чи… прибульцем з іншої планети.
Приймаючи популярний нині парацетамол, необхідно знати міру, аби не нашкодити організму.
Наш герой з’явився на світ 10 листопада 1493 року в швейцарському містечку Айнзідельн. Якби не його батько, який був лікарем, немовля б не вижило. Мати дитини, побачивши новонародженого, ледь не збожеволіла: величезна голова, маленьке тільце і чималий горб на спині. Вона тільки встигла прошепотіти чоловікові: «Зроби що-небудь, я не хочу його більше бачити!» І втратила свідомість. Якби таке сталося в селянській родині, малюка просто втопили б у річці. Але Вільям Гогенгайм сказав: «Хто народився — той має право на життя!». А щоб лукавий і далі не втручався в долю хлопчика, йому вирішили дати друге ім’я — Теофраст, на честь учня знаменитого Арістотеля.
Але випробування продовжувалися. Коли Тео виповнилося 10 років, померла мати. І вони з батьком залишили рідні місця й вирушили до Австрії. Там Вільгельм почав навчати сина медичним премудростям. Хлопець усе схоплював на льоту і вже через шість років зрозумів, що потрібно шукати інших наставників.
Медичну освіту Тео здобув в університеті Феррарі (Північна Італія). У 1516 році юнак закінчив навчання, захистив дисертацію і був удостоєний, як водилося в ті часи, «капелюха доктора медицини». Потім Парацельс протягом багатьох років був мандрівним лікарем. Він побував чи не у всіх країнах Європи, від Португалії до Литви, від Швеції до Італії. Припускають, що якийсь час жив у Росії і навіть у Єгипті. І скрізь дивакуватий ескулап не тільки лікував хворих і поранених, а й знайомився з методами, що застосовувалися у тодішній медичній практиці.
Набравшись досвіду і знань, Парацельс повернувся у рідну Швейцарію, в Базель. Справи пішли вгору після того, як він узявся вилікувати багатого книговидавця і успішно впорався зі своїм завданням. Пацієнтові загрожувала ампутація ноги. Парацельс на той час уже був відомим хірургом. Але він зумів вилікувати рани хворого медикаментозно. На знак вдячності той допоміг лікарю отримати професорську кафедру в Базельському університеті. Але там Парацельс не затримався надовго. Його вабило нове, незвідане, містичне.
Чудодійне мило важливіше за золото і срібло
Парацельс вивчав алхімію. Але не для того, щоб виготовляти дорогоцінні метали й каміння, а для створення ліків. Найпоширенішим методом оздоровлення у той час вважали кровопускання. А Теофраст стверджував, що це марна і шкідлива практика, бо хвороби викликані зовнішніми агентами, які атакують організм.
Який стосунок це має до мила? У1538 році, коли в Європі лютувала чергова епідемія чуми, Парацельс одержав патент на незвичайний винахід, що призначався для боротьби з недугою. Сьогодні ми ним успішно користуємося. І хоч кажуть, що опис процесу миловаріння виявлено ще на шумерських табличках, які датуються 2500 роком до н. е., саме мило Парацельса зі спеціальними бактерицидними добавками вперше почали використовувати не тільки для миття, а й для знищення збудників хвороб, які знаходяться на поверхні шкіри, зокрема, на руках.
Також ми зобов’язані цьому вченому відкриттям цілющих якостей мінеральної води, використанням у медицині мінералів і хімічних речовин. Він вважав, що хвороба і здоров’я в організмі залежать від гармонії стосунків природи і людини. Як хірург, першим став застосовувати в медичних цілях настоянку опію, чим значно полегшував страждання оперованих — до цього їх різали «по-живому».
Парацельс розвивав ідею, що макросвіт Всесвіту є в кожній людині і називається мікрокосмом. Доводив, що всі хвороби викликані отрутами, які потрапили на Землю із зірок. Але їхній вплив не завжди є негативним, все залежить від дози діючих речовин, які містяться в мінералах, травах і хімічних комбінаціях. У праці «Доза робить отруту» вчений доводить, що деякі токсини в малих кількостях стають ліками. І навпаки, менш шкідливі речовини можуть виявитися смертельними, якщо їх споживати в надмірних дозах.
Сьогодні не шістнадцяте століття. Здається, вже всім відомо, що приймати жменями медикаменти, які без рецептів можна придбати в будь-якій аптеці, шкідливо й нерозумно. Та все ж іноді люди думають: якщо випити за один раз кілька пігулок, то самопочуття поліпшиться швидше. Але, наприклад, у кардіологічних хворих при передозуванні ліків можуть виникнути розлади ритму, здатні спричинити зупинку серця. Зловживання жарознижувальними та протизапальними препаратами може призвести до ураження нирок і печінки. Саме тому, приймаючи популярний нині парацетамол, необхідно знати міру, аби не нашкодити організму.
Кажуть, Парацельс помер, випробовуючи на собі новий засіб для лікування. Інші джерела свідчать, що його отруїли конкуренти — колеги-медики й аптекарі, яким він перейшов дорогу, бо критикував їхні дорогі й недієві «смердючі мікстури». Як бачимо, уроки тих часів актуальні й зараз.
Оксана КРАВЧЕНКО