Василь Шумик разом із мамою.
Зупинилося серце кіборга Василя Шумика, який пожертвував нирку синові
Минулої суботи з ним попрощалися у його рідному селі Ворокомлі Камінь-Каширського. Провести в останню земну дорогу прийшли рідні, односельчани, бойові побратими, представники влади району й села. Не стало двічі героя: молодий чоловік, який воював за Донецький аеропорт, врятував життя своїй єдиній дитині
Про нього ми вперше розповідали у січні 2018–го. Тоді після зустрічі з нашим героєм у Ворокомлі з’явилася публікація, у заголовку якої були його слова: «Я вижив у тому пеклі. На щастя чи на жаль». Сьогодні ми знаємо, що таки сталося це на щастя. А тоді оте гірке «на жаль» було небезпідставне… Пішовши добровольцем у Збройні сили України, чоловік воював у 2015–му за Донецький аеропорт, звідки багато хто не повернувся. А якщо і вижив, то залишився інвалідом. Адже, як казав Василь, у ті жахливі дні там «було справжнє пекло — не вистачало тільки ядерної зброї проти нас». Василеві Бог дарував життя. Але у ситуації, в якій опинився, учасник АТО після трьох контузій з болем і відчаєм казав: «Ми для держави — відпрацьований матеріал. Вона нас використала, коли виникла потреба».
Як розповідала мама Сашка Оксана, за аналізами вони обоє могли бути донорами для своєї дитини, але Василь по-чоловічому благородно вчинив і сказав їй, що він піде на родинну операцію…
Згодом у нашій газеті на продовження порушеної теми була публікація «Держава, за яку ти йшов на смерть, не може кинути тебе напризволяще. Чи не так, пане губернаторе?». Питання адресувалося тодішньому голові Волинської обласної державної адміністрації Олександрові Савченку. А коли у червні 2018-го у Києві була пресконференція для регіональних та всеукраїнських ЗМІ, яку проводила дружина п’ятого Президента України Петра Порошенка, то головний редактор «Волині–нової» Олександр Згоранець звернувся до Марини Анатоліївни з проханням посприяти кіборгу з Волині у вирішенні його проблеми. І таки було прискорено процес отримання необхідних документів для оформлення гарантованих державою пільг. Василь Шумик врешті–решт одержав інвалідність, достойну пенсію.
Втім, слідкуючи за долею свого героя, ми, звичайно ж, навіть не могли передбачити, що згодом розповідатимемо про нього у зв’язку з таким його вчинком: кіборг віддав нирку своєму синові Олександрові. Як розповідала мама Сашка Оксана, за аналізами вони обоє могли бути донорами для своєї дитини, але Василь по-чоловічому благородно вчинив і сказав їй, що він піде на родинну операцію…
До речі, подружжя Шумиків колись розлучилося через сумнозвісне «не зійшлися характерами».Та після всього пережитого у зв’язку з недугою сина вони знову були разом. Як розповідала Оксана, одного дня, вже виписавшись із лікарні, Сашко сказав, звертаючись до неї: «Мамо, нехай тато живе з нами». Вона не була проти цього, бо душею відчувала, ким є для сина батько.
Одне слово, вони спробували «двічі в одну річку увійти»…
Дізнавшись з інтернету про біду, яка настигла Василя Шумика, я сконтактувала з Оксаною. Хотілося від неї почути, що сталося з чоловіком. Одержала коротке невтішне повідомлення: «У Василя стався інсульт, він у комі під апаратом штучного дихання». «Будемо молитися за Василя. Тримайтеся», – написала у відповідь. Але, на жаль, дуже скоро довелося висловлювати жінці співчуття. Знову хочеться повернутися до слів кіборга: «Я вижив у тому пеклі. На щастя чи на жаль». Таки на щастя, бо ж зміг порятувати свою дитину і двічі героєм піти на небеса. Син завжди буде вдячний батькові, який своїм вчинком дав йому майбутнє.
Нагадаємо, полеглим на Сході ковельчанам посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин Волині».
