Іпотерапевт переконаний, що катання верхи робить маленьких пацієнтів здоровішими і щасливішими.
Коні волинянина Володимира Маруняка лікують хворих діток
Інструктора із верхової їзди називають Божим посланцем
Село Вишнів, що віднедавна є частинкою Липинської сільської ради Луцького району, знають далеко за межами Волинського краю. Сюди їдуть «маленькі спортсмени», щоб оздоровитися, отримати масу позитивних емоцій у безпосередньому контакті з незвичайними «лікарями» — кониками. Саме тут, за 10 кілометрів від Луцька, діє невеликий реабілітаційний центр іпотерапії «Ромашка», виплеканий чудовою людиною, душа якої купається у доброті, колишнім військовослужбовцем батальйону територіальної оборони «Волинь» Володимиром МАРУНЯКОМ.
Ще з дитинства Володя дуже любив коней, бо у селі Іванківці Хмельницької області, де він народився, була конюшня і хлопець свій вільний час проводив там. Оця дитяча закоханість з роками тільки підсилювалася, і коли випала можливість займатися кінним спортом під керівництвом досвідченого київського тренера, радості не було меж. Ще на Хмельниччині юнак вперше ознайомився з цілющими лікувальними властивостями іпотерапії.
Життя непередбачуване. Здається, сьогодні все складається якнайкраще, а завтра доля дарує нові корективи. І коли кінноспортивний клуб «Волинь» покликав до себе, Володимир прийняв пропозицію. Згодом у затишному Вишневі зустрів хлопець свою долю — кохану дівчину Олю Палій. Одружилися, і залишився на Волині. Маючи невеликий досвід роботи з дітками з інвалідністю, тут продовжив почату справу.
Спочатку було непросто і нелегко. Адже відповідні тренування проводилися у звичайній колгоспній конюшні, не досить добре облаштованій. Хоча охочих було немало. Мами діток із ДЦП, аутизмом, синдромом Дауна, серцево-судинними захворюваннями, опорно-рухового апарату, хто побував у Вишневі, побачили покращення здоров’я у своїх діток, тому всіляко підтримували таке починання.
А сам Володимир і психолог, і тренер, і іпотерапевт, і ветеринар, коли потрібно зробити коням щеплення, і коваль, як треба підкувати…
Воєнні події 2014 року на Сході України внесли свої корективи. У другій хвилі мобілізації Володимир Маруняк був призваний в армію, хоча, зізнається, міг би «відкосити». Гіркий присмак Дебальцево, Горлівки, інших населених пунктів Донеччини відчуває й донині. У зоні АТО був більше року, тоді демобілізація, реабілітація… Тільки 2016-го повернувся до мирної професії. Заручившись підтримкою батьків діток, які займаються у Центрі, створили громадську організацію «Сильні діти» та зініціювали створення в області Центру іпотерапії «Ромашка». Завдячуючи благодійникам, знайшли тваринницьке приміщення у Вишневі, яке почали облаштовувати всі разом: і батьки, і спонсори, всі небайдужі люди. Про організацію дізналися і благодійники з Канади та Франції, які підтримали фінансово. Центр, що розміщений на території в один гектар 30 сотих землі, діє уже 12 років.
На сьогодні тут уже багато зроблено практично власними руками. Володимир охоче ділиться набутим, із вдячністю розповідає про всіх небайдужих людей, хто долучився до благородної справи, хто підтримує словом і ділом. Затишні стайні для восьми коней, з яких п’ять — власні та троє — на утриманні. Поруч — кормокухня для коників, душ також для них, а ще є й зручності для дітей та їхніх батьків. Зокрема, роздягальні, ігрова кімната, санвузли, їдальня, де можна попити чаю, скуштувати смаколиків. А найголовніше — великий новозбудований критий манеж, де й проходять заняття. На кожну дитину є відповідна довідка від лікаря, яка засвідчує, що немає протипоказань до іпотерапії. Його надійним помічником є дружина Оля, яка офіційно працевлаштована від Липинської сільської ради на посаді тренера. А сам Володимир і психолог, і тренер, і іпотерапевт, і ветеринар, коли потрібно зробити коням щеплення, і коваль, як треба підкувати…
«На сьогодні у Центрі іпотерапію проходять 30 дітей. Це не пацієнти, а маленькі наші спортсмени, як ми їх називаємо. Сідаючи на коня, діти спочатку відчувають невпевненість, але вона швидко проходить, бо, спілкуючись із тваринами, одержують багато позитивних емоцій. Практично вихідних немає. Кожного дня відбувається по 10–12 занять. Треба любити і коней, і дітей, йти на роботу з позитивом, тоді й буде задоволення від бажаного результату», — роздумує Володимир Маруняк.
Насамкінець почула, що Володю мами особливих діток називають Божим посланцем, який тепло своєї душі, вміння і любов віддає їхнім чадам, радіє разом із ними, тішиться позитивними результатами. А ще він мріє побудувати на території невеликий гуртожиток готельного типу, щоб мали де зупинитися батьки з дітками, які приїжджають з різних куточків України. Також у планах впорядкувати територію, утеплити будівлю, аби діткам та їхнім «лікарям» — коням було тепло взимку… А ще… Усе впирається в кошти…
Ніна КОСТРУБА.
