«Круто! Де така краса?»
Цими словами–подивом відреагувала на мої фотознімки, зроблені в Луцькому парку культури й відпочинку і скинуті їй по вайберу, подруга, яка родом із нашого обласного центру, але багато років живе у Львові. Справді, зараз там приємно прогулятися, особливо вечірньої пори, коли йдеш під світильниками-парасольками чи під блискітками дощу, а на алеї, де встановлені скульптури Миколи Голованя, потрапляєш в атмосферу таємничості
Ось тільки чи збережемо ми цю красу? Це питання постало, коли недавно натрапила у фейсбуці на світлину, на якій було зафіксовано несподіваний кадр: по дамбі, яка простягнулася вздовж Стиру від замку Любарта до вулиці Глушець, їдуть легкові автомобілі. Цього в принципі не повинно бути, адже йдеться про гідрологічну захисну споруду, збудовану свого часу для порятунку Луцька від підтоплення, оскільки територія нинішнього парку була заболочена й потребувала осушення. А тим більш — тепер, коли частина пішохідно–велосипедної доріжки відремонтована й має поліуретанове покриття.
Автор світлини зіронізував, написавши: «Культура та прогрес йдуть до Луцька… З новим асфальтом можна кататися по парковій дамбі, не забруднивши колеса автомобіля». Ясно, що багато хто відгукнувся коментарями. На зразок ось цього з ноткою жалю: «Якби міська рада мала право штрафувати на 50 євро!..» чи «Є в поляків слово таке mentalnosc». Ще хтось запитував, «чи є гостра необхідність на дамбу машиною їхати»: мовляв, якщо так, то цей прогрес ненадовго. Або радив вдаватися до простого рішення — дозволити громадянам викручувати золотники в автохамів чи на крайній випадок ходити із шилом.
Були коментарі, в яких камінець кидали, як кажуть, у город муніципальної варти, котра повинна слідкувати за порядком у громадських місцях, яким є й дамба в парку. І після них уже автор світлини, яка викликала обговорення, доповнив свій іронічний підпис до неї: «Дуже просте рішення, однак у кожну вбиральню не поставиш поліцейського, щоб не мочилися повз пісуар. Щось тут глибше… Я давно помітив, що чим нахабніший до правил водій, тим густіше його машина прикрашена національною символікою і прапорцями ЄС. Якщо уважно розглянути фото, то на одному з авто побачите наліплений власником тризуб. І що буде, коли муніципал зробить зауваження цьому «патріоту»?..»
Ну хіба не привід згадати роман американського письменника Джорджа Орвелла «Колгосп тварин»? Зокрема, знамениту фразу з нього, що стала афоризмом: «Усі тварини рівні, але деякі рівніші за інших». Відтак їм, якщо продовжувати далі, дозволено робити те, що комусь заборонено. Якщо хтось вважає (а такі, мабуть, є), що із символіки можна зробити таку собі індульгенцію на всі випадки життя, то як тоді бути із законом, зрештою — з моральними нормами? В принципі це вже ніби й інша тема і в той же час вона дотична до того, про що йде мова.
Якщо хтось вважає (а такі, мабуть, є), що із символіки можна зробити таку собі індульгенцію на всі випадки життя, то як тоді бути із законом, зрештою — з моральними нормами?
А ще у цьому зв’язку залишається констатувати, що Україна — не Сінгапур: до статусу високоцивілізованого суспільства нам ще йти і йти. Чому не європейські країни беру для порівняння? А тому, що там ця цивілізація створювалася століттями. А Сінгапур, одержавши в 1963 році незалежність від Великобританії, зміг за 30 літ змінитися до невпізнання. Незалежній Україні теж скоро стільки ж. І що ми маємо? У нас не було такого легендарного прем’єр–міністра, яким став Лі Куан Ю, котрому й завдячує своїм процвітанням місто–країна. Він же, до речі, у своїх мемуарах зізнався, що найважливішим завданням, яке постало перед ним, було змінити шкідливі звички сінгапурців. Крок за кроком — і тут заборонили жуйку (справа в тому, що її колись приліплювали на сенсори дверей у міських потягах, що порушувало рух громадського транспорту). За плювання на вулиці чи кинутий недопалок передбачено штраф 500 сінгапурських доларів, а за куріння в громадських місцях — 700, а то й 1000. Прем’єром була запроваджена кампанія «за ввічливість», яка мала стати для всіх способом життя, зробити Сінгапур привабливим місцем для його мешканців, не кажучи вже про туристів. А досягалося це, повторю ще раз, штрафами, які є одними з найбільших у світі. Жорстко? Недемократично? Так. Але там точно на дамбу, покриту поліуретаном і призначену найперше для піших прогулянок, ніхто не поїде.
