Футбол дівчинка полюбила завдяки дідусеві, який вболіває за кожну її перемогу і поразку.
Маленький голкіпер із Маневичів Вероніка вміє тримати удар
Їй — десять і вона мріє про футбольну кар’єру. Вероніка Бубнюк відвідує місцеву ДЮСШ і відповідає за захист воріт. Вона — голкіпер. А нещодавно її визнали кращим воротарем на всеукраїнському турнірі «Дитячий ярмарок футзалу-2020», який відбувся у Луцьку
До своєї місії дівчинка підходить дуже відповідально, практикує вправи з м’ячем за будь–якої можливості. Цього її навчив дідусь Леонід Євгенович, який у минулому був спортсменом і працював тренером. А коли вони обоє відпочивають від фізичних тренувань, то дивляться футбольні матчі по телевізору. Дідусь розповідає малечі про зірок футболу, а та надихається грою дорослих.
Малеча викладала на стіл кольорові олівці і ми малювали з нею небо, дерева, квіти, будинки, її найрідніших людей і… футбольний м’яч. Хтозна, можливо, вона таки стане однією з кращих дівчат–голкіперів України.
— Леонід Євгенович якось випробовував її на елементарні вправи з м’ячем. У доньки досить вдало виходило їх хапати. Тож це було її особисте рішення — записатись на секцію футболу, — усміхаючись, говорить мама Світлана. — Вона дуже любить футбол, падає, набиває синці, встає і ніколи не плаче. Наша дівчинка за характером дуже сильна. Ми всі підтримуємо Вероніку в її виборі. Я ніколи не наполягала, щоб вона займалась чимось іншим: якщо подобається футбол — вперед, і ось уже два роки ми вболіваємо за неї.
А я пам’ятаю Вероніку ще зовсім маленькою, коли бабуся Алла Степанівна, моя колега, брала її з собою на роботу у редакцію газети «Нова доба». Малеча викладала на стіл кольорові олівці і ми малювали з нею небо, дерева, квіти, будинки, її найрідніших людей і… футбольний м’яч. Хтозна, можливо, вона таки стане однією з кращих дівчат–голкіперів України.
Людмила ВЛАСЮК.
Мої діди — моє коріння…
Цьому фото майже 17 років. Зроблене воно 25 листопада 2003-го, в день 60-річчя тата. Напередодні увечері я таки зважився спробувати втілити в життя авантюрну ідею й «організувати» 84-річного дідуся Стасіка (татового батька) і 89-річного дідуся Миколу (маминого) за святковим столом
Подзвонив на їхні стаціонарні (обидвоє жили в селах на Житомирщині) й безапеляційно заявив: «Мусите бути у нас завтра в гостях, чекатиму вас о 12.00 у Житомирі біля універмагу (центр міста й добре відома їм локація). Звідтіля разом поїдемо на Київ». (Бабусі мої, на щастя, тоді теж іще жили, але їхня «мобільність» на той момент вже ніяк не давала змоги робити такі подвиги).
Зранку 25-го їду з Києва на Житомир. Об 11.45 я вже на місці, але дідусів ще немає. 11.57… У голові починають роїтися думки: мовляв, нічого не буде — сюрприз батькам не вдасться. Передзвонити немає як, але й так усе зрозуміло. Вік, здоров’я, не наважилися… Вкотре зиркаю на годинник — уже 11.59. І в цей момент раптом чую цокання по асфальту ліворуч від мене. Повертаю голову — дідусь Стасік із ціпком в одній руці й тортом у другій! Однак і праворуч уже щось стукотить. Озираюсь — дідусь Микола, також із ціпком і тортом! Рівно о 12.00 старі фронтовики порівнялися зі мною, віддали подарунки і зі словами «Будемо жити!» обійнялися–розцілувалися (до того вже не бачилися не рік, і не два).
Ми благополучно дісталися до Києва. Сюрприз, звісно, вдався відсотків на 1500. Вони обоє весь вечір брали найактивнішу участь у святкуванні — навіть о–го–го як співали за столом! Дідуся Стасіка не стало на 94–му році життя — 14 червня 2012–го (якраз між матчами збірної України зі шведами та французами на домашньому Євро). Дідусь Микола відійшов 25 липня 2015–го — на 101–му році. Мої діди — моє коріння…
Сергій ХОМІНСЬКИЙ.
«Жили у бабусі два веселих гусі», а ці от до хати не пускають
Біжу подвір’ям, скільки маю духу, з надією якнайшвидше застрибнути до будинку. І, здавалось би, залишилось всього кілька метрів, як уже схоплюсь за ручку дверей і буду в безпеці. Але відчуваю зовсім близько, просто за моєю спиною розмах білих крил… За мною женуться гуси
Скільки себе пам’ятаю в дитинстві, завжди у нас було багато птаства. І то була моя найпочесніша справа — їх пасти. Не буде перебільшенням сказати, що раніше без них навіть важко було уявити сільське подвір’я. У всіх наших сусідів зранечку обзивалися «гелготуни». Пам’ятаю, був один рік, коли я доглядала десять більших і п’ять менших гусенят. Вони так до мене прив’язалися, що коли бачили здалеку, то кричали радісне «га!» і летіли назустріч.
От просто спостерігаєш за сімейством гусей із гусенятами, що йдуть через високі сусідські трави — і тобі вже добре на душі. І не звертаєш уваги, що зі свого подвір’я кричить дядько Гриць: «Куди ти дивишся? Он потоптали мені зовсім конюшину. Як тепер її косити буду?» Любуєшся, а вони, як і я, наче й не чують того крикливого сусіда, знають лише, що гарні, й дають себе роздивитися.
По осені я завжди згадую тих гусей, серед яких почувалася щасливою. Так може бути лише в дитинстві. Коли зранечку вискакуєш на вулицю, а там кожна калюжка тримає в собі шматочок сонця. А ти женеш ті гуси і думаєш: «Ох, і вдався ж ранок сьогодні!»
...Уже в хаті дозволяю собі віддихатися, мої домашні не стримують усмішок, дізнавшись, у чому справа. Тепер от доводиться в дорослому віці йти власним подвір’ям і озиратися, чи нема поблизу зграї білих птиць. І сміюсь сама до себе, наспівуючи жартівливу пісню: «Жили у бабусі два веселих гусі», а ці от до хати не пускають.
Людмила ВЛАСЮК.
«Аж ось паде як мед настояно-загуслий останній лист»
Василь Стус так тривожно і водночас проникливо пише про глибокий осінній день
21 жовтня вшановується пам’ять преподобного Трифона, архімандрита В’ятського, і преподобної Пелагеї. У народі цей день називали Ознобиці, і казали: «З Трифона, Пелагеї — холоднішатиме». Погодні прикмети радять серйозно подумати про підготовку до зими.
А за прогнозом чергового синоптика Волинського обласного гідрометеоцентру Світлани Дриганюк, 21 жовтня — мінлива хмарність, без опадів, вночі та вранці туман. Вітер південно–західний, 7–12 метрів за секунду. Температура повітря вночі — 1–6 градусів тепла, вдень — 8–13 вище нуля.
За багаторічними спостереженнями, 21 жовтня найтепліше було 2019 року — плюс 25, найхолодніше — 1988–го — мінус 4 градуси.
22-го — мінлива хмарність, без опадів. Вітер південно–західний, 7–12 метрів за секунду. Температура повітря вночі — 2–7 градусів тепла, вдень — 13–18 з позначкою «плюс».
У Рівному 21 жовтня протягом усього дня небо буде вкрите хмарами. Без опадів. Температура повітря — 5–13 градусів тепла, 22-го — 8–16 із позначкою «плюс».
Нагадаємо, як створити куточок французького провансу у себе вдома – поради експертки з Любешівщини.
