Для родини Данилюків братик — справжній сюрприз.
Лілія Данилюк із чоловіком удочерили трьох знедолених дівчаток, а потім… народила сина!
«Я була просто шокована, коли мені після довгих літ діагнозу бездітності сказали, що вагітна. Сімнадцять років хвилювань, лікування, відчаю і, зрештою, примирення», — говорить щаслива мама
Із Дніпропетровська потрапила на Волинь
— Це не інакше, як Божий промисел, — каже пошепки пані Лілія Данилюк, заколихуючи свого маленького синочка, який час від часу давав про себе знати плачем, і погоджується розповісти власну «історію».
Вийшла заміж рано, бо покохала свого Миколу. Жили в рідному Нововолинську, мріяли, що матимуть багато діток. Та Бог їх не давав. Були численні звернення до медиків, які, попри наполегливе лікування, давали невтішні прогнози. Жінка перебувала в тяжкому моральному стані, марила тим часом, коли зможе вулицею везти дитячий візок.
Після десяти років спільного життя, каже, терпіння закінчилося, і Лілія взялася за активний пошук малюка, якому потрібні батьки. Вийшли на Дніпропетровський будинок дитини.
— Тільки глянула на Кірочку, серце тьохнуло: моя, — теплі нотки з’являються в голосі моєї співрозмовниці. — Відразу туди поїхали. Сирітці було два з половиною рочки. Ніхто не приховував незадовільний стан її здоров’я: «дірочка» в серці, плоскостопість, косоокість, дерматит і ще цілий «букет». Але нас це зовсім не лякало.
Після процесу удочеріння взялися за лікування. Поволі хвороби стали відступати, навіть «дірочка» у серці затягнулася. Дівчинка жила в сім’ї Данилюків, оточена великою увагою і турботою. Любили її, як свою рідну, тішилися. Мама Лілія каже, що і зовні, і рисами характеру та манерами схожа на неї. 20 жовтня тепер уже велике сімейство святкувало 10-річчя Кіри.
«Ви навіть не уявляєте, наскільки я була одержима цією ідеєю»
Дівчинка підростала і час від часу ставила мамі одне і те ж запитання: «А чи можна сестричку народити? Вона була б мені подружкою». Пояснювати маленькій дитині дорослі деталі було непросто. Але батьки добре розуміли, що в їхньої улюбленої одиначки можуть з’явитися егоїстичні погляди, що з їхньої точки зору не є добре. Тому в один із таких моментів Лілія почала розповідати дочці про те, що на світі дуже багато самотніх дітей, які хочуть мати маму і тата. Тим самим готувала її до того, що прийнятний варіант для них — взяти ще одну залишену батьками дівчинку.
— Ви навіть не уявляєте, наскільки я була одержима цією ідеєю, — емоційно згадує жінка. — Лягала і вставала з однією думкою: подарувати Кірі сестричку. По декілька разів на день переглядала спеціальні сайти, виловлювала найменшу інформацію через анкети. І нарешті щастя усміхнулося.
Жінка розповідає, що навіть коли пройшла УЗД, де побачила майбутнього сина, не йняла віри, що це правда. Ходила всі місяці, які далися фізично важко, як у тумані.
Знайшла свою другу крихітку у Житомирі. Відразу вийшла на тамтешніх керівників відділу в справах дітей, виклала свої наміри. Коли почула, що цю дівчинку вже мають забирати, гірко розплакалася. Жінка на протилежному кінці дроту навіть на відстані вловила розпач Лілі, заспокоїла й пообіцяла, що допоможе.
Дзвінок із Житомира справді не забарився. У Нововолинськ прийшло повідомлення, що вони можуть їхати забирати крихітку, оскільки із попередніми всиновлювачами не склалося. Радості Данилюків не було меж.
Та коли приїхали на місце, серце стислося від побаченого і почутого. По-перше, виявилося, що в дев’ятилітньої Мілани є дворічна сестричка Софійка. Діти дуже бідові, виросли в неблагополучній родині, де з них знущалися в прямому сенсі цього слова. А найбільше Лілію вразило те, що це якраз ті діти, сюжет про яких вона бачила по телевізору. Коли почула, що старшенькій батько зламав ключицю, її гніву та обуренню не було меж. Хіба це батьки?
Ніяк не сподівалася, що саме для цих нещасних дівчаток вони з чоловіком стануть надійним і затишним прихистком… Після цього у їхній багатодітній родині додалося радісних турбот і любові. Разом готували уроки, виконували домашню роботу — Лілія старалася змалку прищепити дочкам працелюбність, акуратність і відповідальність. А ще вони всі разом багато моляться, читають слово Боже, ходять у неділю на богослужіння.
«Упевнена: я докричалася до Бога і він мене почув»
У родині життя ввійшло у звичну колію. Але, на жаль, не завжди буває все безхмарно. Лілія тривалий час лікувалася, вживала чимало гормональних препаратів. Боролася навіть з передраковим станом жіночих органів. Як кажуть, пройшла сім кіл пекла. Але ніхто не знає, скільки кому випробувань пошле доля. Тому чергове з них — операцію на нирках, яку зробили в січні нинішнього року, — сприйняла як складний екзамен, який треба гідно здати. Бо на ній велика відповідальність — виростити й виховати трьох діток, які їй давно стали рідними.
— Коли почала погано себе почувати, все списувала на післяопераційний стан, мовляв, організм проходить реабілітацію і відновлення, — із хвилюванням розповідала далі Лілія. — Зрештою, коли симптоми не проходили, звернулася до лікарів. І ви не повірите! Я була просто шокована, коли мені після довгих літ діагнозу бездітності сказали, що вагітна. Сімнадцять років хвилювань, лікування, відчаю і, зрештою, примирення.
Жінка розповідає, що навіть коли пройшла УЗД, де побачила майбутнього сина, не йняла віри, що це правда. Ходила всі місяці, які далися фізично важко, як у тумані. А її сімейство не переставало молити Бога, щоб все завершилося благополучно. 14 вересня нинішнього року в сім’ї Лілії та Миколи Данилюків народився малюк, якого назвали Нестором.
— Софійці 7 листопада — три рочки, — щебечуть одна поперед одною Мілана і Кіра, які допомагатимуть мамі готувати щось смачненьке. А ще вони по черзі бавлять маленького братика, якому ще через тиждень виповниться два місяці.
На завершення розмови Лілія після невеличкої паузи каже:
— Я людина віруюча. Але для мене народження сина — на рівні воскресіння мертвого. Впевнена: я докричалася до Бога і він мене почув…
