Ансамбль пісні і танцю «Колос» під керуванням Олександра Огородніка розквітнув новими барвами.
«Я з людьми завжди по-людськи, то це і з неба видно…» (Відео)
Перестало битися серце народного артиста України, почесного громадянина Волині, художнього керівника ансамблю «Колос» Олександра Огородніка, який відійшов у Вічність на 74-му році багатогранного, сповненого творчістю життя
Торік наша газета розповідала про VIII фестиваль «Осінні барви Торчина». Тоді вересневої пори наче Всевишній подарував чудовий день, як зазначалося в репортажі, для ініціатора дійства, яке рік перед цим не проводилося через його нездужання. Почесний громадянин Волині, повний кавалер ордена «За заслуги», народний артист України, заслужений працівник культури України Олександр Огороднік говорив, звертаючись до гостей — пісенного цвіту нашого краю:
— Коли духовні цінності ставляться нижче від матеріальних і у світі ще багато зла та неправди, то культура й мистецтво займають особливе місце, адже в них закладені кращі духовні традиції, взірець доброти, справедливості і порядності. Наше мистецтво настояне на добрі і тому так лоскоче душу і серце. Сила в нашій ідентичності, тому ансамбль «Колос» протягом багатьох десятків літ показує її світові і має послідовників, від їхніх виступів сьогодні у кожного на серці буде сонячно…
Такого ж погожого дня золотої осені перестало битися серце людини, життя якої 55 літ було пов’язане із заслуженим народним ансамблем пісні і танцю «Колос». Працював спочатку баяністом, пізніше хормейстером, а з 1989-го — художнім керівником та хормейстером. А ще був директором Торчинського будинку культури, що в Луцькому районі. Саме Олександр Володимирович у 2010 році започаткував обласний фестиваль «Осінні барви Торчина». Торік під час його проведення Маестро говорив у зв’язку з тим, що старається, аби захід пройшов на високому рівні:
Хочеться, щоб цей фестиваль був навіть після мене, бо етнос – це наш стрижень, якщо його втратимо, нас можна віднести до іншого народу, а як матимемо, то будемо державою.
— Хочеться, щоб цей фестиваль був навіть після мене, бо етнос — це наш стрижень, якщо його втратимо, нас можна віднести до іншого народу, а як матимемо, то будемо державою. Тішить, що у колективи приходить молодь, але насторожує, що керівники не всюди цим зацікавлені. Хотілося б, аби розуміли, що матеріальне — це не перше. Ми їздимо з «Колосом» у найвіддаленіші села і безкоштовно даємо концерти, бо за гроші — то вже не те, приємно дарувати! Але організація потребує вкладення, нам же не додали коштів на витрати, що ж — терпимо.
А на слова журналістки: «Яку ж вам гарну погоду Бог послав на це дійство!» Олександр Огороднік сказав:
— Мабуть, я з людьми завжди по-людськи, то це і з неба видно.
…Так, він був завжди з людьми, бо й вийшов, як мовиться, із народу. Олександр Огороднік народився 7 вересня 1947 року в селі Сірнички Локачинського району. Закінчив вісім класів Затурцівської школи, до якої ходив щодня шість кілометрів. Оскільки юнак і співав, і грав (батьки мали гарні голоси, тож їм завдячував своїм талантом), то його, ще 15-літнього, призначили у рідному селі завідувати клубом. Уже коли був на цій посаді, запросили до участі в Торчинському чоловічому хорі. Через шість років праці в «Колосі» закінчив Луцьке культосвітнє училище.
Ансамбль пісні і танцю під його керівництвом розквітнув новими барвами. З’явилася нова програма, побудована на місцевому фольклорі, з використанням пісень, танців, елементів народної творчості, зібраних у різних куточках Волині і навколишніх біля Торчина селах та бережно відновлених у концертній програмі. У репертуарі колективу було багато пісень та композицій, створених самим Олександром Володимировичем — композитором і постановником. Під його керівництвом ансамбль «Колос» став лауреатом багатьох всеукраїнських та міжнародних фольклорних фестивалів, оглядів, конкурсів, має десятки престижних нагород. Майже щорічно він презентує українське народне мистецтво за кордоном. Більше 50 країн, тисячі концертів і вдячність розчулених глядачів — ось чим по праву гордився Олександр Огороднік.
Не хочеться вірити, що вже ніколи «Колос» не заспіває під його керуванням, не прозвучить із залу вдячне «Браво!», адресоване і виконавцям, і Маестро, який був душею колективу.
