![«Вони для мене, мов синочки та донечки»](https://volyn.com.ua/content/thumbs/750x500/o/ot/o5w7vv-uoqtdzozdhw6psu26slgi5djkejrwoto.jpg)
Це була маленька жінка з величезним серцем.
«Вони для мене, мов синочки та донечки»
У Дніпрі зупинилося неймовірно чуйне серце улюблениці ветеранів АТО/ООС і волонтерів — 90-літньої Людмили Савченко (Твердохліб), яку всі ніжно називали «бабуся Лю»
«Для себе просити не змогла б, а для діточок — то святе»
З 2014 року, від початку війни, Людмила Савченко (Твердохліб) невтомно допомагала нашим захисникам та їхнім родинам. Щодня готувала їжу та возила її пораненим у лікарню імені Мечникова, в шпиталь, а також у пункт відпочинку для військовослужбовців «Вокзал — Дніпро».
Улітку та навесні Людмила Григорівна вирощувала квіти й овочі, продавала їх у центрі міста, а виручені гроші віддала на потреби української армії. Та найголовніше, що отримували від цієї ніжної матусі воїни, — то материнська любов. Скількох хлопців і дівчат врятувало від душевної травми її тепле слово!
![Смаколики вона ніколи не їла сама, а завжди відносила хлопцям.](https://volyn.com.ua/content/thumbs/800x/p/ij/feduhq-0x0-750x500-fvlm7c3ahkoh73rzwgosdcp6kkybaijp.jpg)
— Вони для мене, мов синочки та донечки, — говорила пані Людмила, й ніби сонечко осяювало її обличчя, усміхалася на ньому кожна зморшка.
Звідки така любов до воїнів, теплота та розуміння свого великого обов’язку перед ними у цієї немолодої вже жіночки? Ще з дитинства, з отих перших, але вже непростих випробувань долею. Вона пережила репресії, Голодомор, Другу світову війну… Вихована дідусем-кобзарем, нащадком давнього козацького роду, змалку відчувала любов до українського народу та святу повагу до його героїв.
– Дехто говорить: «Нехай держава допомагає нашим військовим». Але чи можна так казати? Бо ж усі ми, увесь народ разом – то й є держава! І насамперед треба допомагати тим, хто захищає нашу землю, – наголошувала пані Людмила. Й усім своїм життям це підтверджувала.
Улітку та навесні Людмила Григорівна вирощувала квіти й овочі, продавала їх у центрі міста, а виручені гроші віддала на потреби української армії.
– Сьогодні збираю гроші на допомогу хлопцям на Європейській площі. Мене люди вже знають. Не для себе прохаю, а для наших синочків… Для себе не змогла б. А для діточок – то святе...
Як зараз не вистачатиме цих її слів! І її такої маленької і водночас величезної допомоги! Її вболівання Берегині за українську долю.
– Знаєш, донечко, за період із 1930 до 1940 року на Східній Україні знищено 12 мільйонів українців! А що зробили комуністи отам, де Мандриківка в Дніпрі? Там, де колись був Мандриківський міст? У 1938 році наших бандуристів (професіоналів та любителів) – усього 28 чоловік – потопили. Комуністи їх зв’язали (бандури поприв’язували до спин) та зимою прорубали ополонку й втопили. Отак… отак… знищували нашу українську душу!.. У мене була змога поїхати за кордон у свій час. Та я не погодилася. Бо тут – земля моїх дідів-прадідів. А у мене діди – запорозькі козаки, скіфи. Як цю землю кинути?
До останнього бабуся Лю писала вірші-молитви, в яких вболівала за рідну землю і її оборонців.
– Вірю, що з нами – Бог! Він захистить Україну та її народ, – казала найстаріша волонтерка країни.
«Вона розтирала руки солдатові, бо побачила, що змерз…»
З відгуків волонтерів на новину про смерть Людмили Савченко (Твердохліб):
«Ми зустрілися з бабусею Лю в 2014-му. Вона була знайома кожному волонтеру в #Штабі та в шпиталі, кожному бійцеві та волонтерам #Вокзал_Дніпро, кожному... Це була маленька жінка з Величезним Серцем!!! Важко казати про #Бабусю_Лю в минулому часі... Сьогодні вдень перестало битися її велике та щире серце... Вічна шана тобі, наша бабусю Лю... Та передавай там привіт нашим хлопчикам та дівчаткам!» (Світлана Свердличенко).
![«Дніпровська волонтерка, наша Берегиня, бабусенька Лю… Спочивай з миром. Ми пам’ятаємо!»](https://volyn.com.ua/content/thumbs/800x/w/h2/heqqjh-0x0-750x500-aq6iodjrzngsasctpmslwv4ymy4tsh2w.jpg)
«Я її знала. Вона внизу на проспекті Поля квіти продавала, і я завжди давала їй грошей просто так, бо знала, що вона все одно віднесе більшу частину або на вокзал, або в шпиталь. Плачу. Най покоїться з миром» (Тетяна Сєдова).
Дехто говорить: «Нехай держава допомагає нашим військовим». Але чи можна так казати? Бо ж усі ми, увесь народ разом – то й є держава!»
«Велике серце мала бабуся Лю. Колись і мій син зустрів її на вокзалі в Дніпрі. Вона розтирала руки моєму синові, бо побачила, що змерз…» (Світлана Псарюк).
«Вона була дуже самотня. Не приймала допомоги. Не любила, щоб її жаліли. Часто ходила хвора і рідко скаржилася на свої немочі. Лише пізніше каже: «Мені було так погано! А я помолилася — і Бог мені допоміг!». 6 жовтня у неї стався інсульт. На жаль, лікування не дало результатів…
У неї в гаманці купа чеків, у всіх приблизно однакові продукти: ковбаси, яблука та інші смаколики, які вона ніколи не їла, а відносила у шпиталь для хлопців…»
(Ганна Широкова, волонтерка).
За публікаціями у виданнях dv-gazeta.info, gorod.dp.ua, uaua.top
Лія ЛІС
![Telegram Channel](https://volyn.com.ua/src/img/channel.jpg)