Про побачене в осінній калюжі
— Синочку, обережно тут! — Мам, ти заважаєш мені міряти калюжну глибину!
Жовтень. Ранкова мандрівка до дитсадка. Мізинчику майже чотири. Після нічного дощу під ногами повно менших і більших озерець води. Я бочком намагаюся відтиснути малого від мокроти, хоч і видала йому надійні резинячки. Він же, зрозумівши, що цілі наші протилежні, не витримав і висловився… Ця маленька історія не про калюжу, а про дуже-дуже важливе, про те, що «вилазить» у спокійніших розмовах і бурхливих конфліктах із дітьми, — про боротьбу систем цінностей.
У кожному дитячому періоді свої захоплення й «мозолі», та тільки дорослі поглядають на те все через свою лінзу.
«Постав себе на місце іншого, як ти думаєш, що він відчуває?» — частенько у мене маленької запитувала мама. Вона навчила мене використовувати цю схему так, що вже й не уявляю без неї взаємин. Іншими словами, якщо вгледітися в ту ж калюжу, то тільки спочатку там бачиш суто «своє» — потенційні брудні краплі, які можуть зіпсувати показний вигляд. Насправді ж, справжня баюра вміє розходитися хвильками, манити листочком-човником і відображати хитре й зацікавлене личко, для якого яма в асфальті — як маленька мандрівка. Ну а якщо різне бачення з 11- чи 18-літнім?
У кожному дитячому періоді свої захоплення й «мозолі», та тільки дорослі поглядають на те все через свою лінзу. «Чому та вчителька така з нами несправедлива?», «Мама, зараз модно носити кеди, а ти не взуваєш! Я ж вибирав тобі», «Картопля — це вуглеводи, не буду їсти твоє пюре!» — усі ці обурення, зауваження, висновки з уст дітей нашаровуються в пам’яті, як листковий пиріг.
Вже й вони, ще гороб’ята, вбралися в пір’ячко й повчають маму з татом, таких, на їхню думку, смішних, які навіть не тямлять, що таке LOL та інші словечка, без яких і не висловишся нормально. (Оте іноземне LOL, уже знаю, вживають замість нашого «комедія» або «сміх та й годі»). Досвідчені мама й тато слухатимуть про школу, кеди й картоплю вдумливо, стараючись не озвучувати непроханих, суто дорослих висновків. «А що ж такого зробила ваша вчителька?» — запитую, слухаю та ще уважніше слухаю. Не з усім погоджуюся (а іноді взагалі ні з чим), але ж то такий «секретик»: моє дитя випустить пару й зможе під іншим кутом глянути на ситуацію, та ще й мені дасть змогу відстежити хід мислення й зрозуміти, як воно дорослішає.
Повідомляти свою позицію з певної теми, як відкрила я внаслідок 25 років спілкування зі своїми дітьми, варто тільки тоді, коли вони нею поцікавляться. В іншому випадку це будуть слова, кинуті на вітер. Правда, якщо дуже кортить, ще можна спробувати вплинути запитанням за схемою «А тобі не здається, що допомогло би таке-то?».
Підсумую, що в сімейному вихованні — багато підводних течій. Маєте свої спостереження щодо цього — діліться за допомогою електронних адрес: [email protected] або ж [email protected]. Також є поштова — м. Луцьк, просп. Волі, 13.
