Сергій Гайдучик каже, що на відкриття корівника запросить тоді, коли там буде 100 корів.
Поліський аграрій хоче розводити м’ясну худобу
У селі Гута Ратнівського району у господарстві «Білорусь-агро» власними силами реконструюють корівник
—Там, де народився, там і пригодився, — такою приказкою зустрічає нас керівник ТОВ «Білорусь-агро» Сергій Гайдучик.
Розповідає, що працює в одному селі відразу після закінчення 9 класу, коли вперше вийшов на роботу помічником комбайнера. Затим після навчання у сільськогосподарському інституті в Дублянах повернувся в рідну Гуту. З 2004 року став керівником місцевого сільгоспкооперативу.
— Колись у районі було 28 господарств. Майже усі рентабельні. У 2004-му у нашому господарстві було більше м’ясної худоби, аніж нині у цілому районі. Свого часу ми із зоотехніком Валерієм Свіржевським вивели нову породу свиней. Інститут у Полтаві визнав, що кращих ландрасів, виведених господарським методом, немає в Україні, — каже Сергій Петрович.
Він зауважує, як спочатку господарства задавили, а потім взялися «героїчно» відновлювати. Попри всі негаразди називає себе диваком, який встає після кожного падіння. Мовляв, не біда падати багато разів. Головне — встати на один раз більше, аніж упав.
Поліські умови загалом нелегкі для господарювання. Та ще й система меліорації у багатьох місцях занепала. Тож коли на великій площі обробляють усього кілька паїв, то власникам годі утримувати канали у належному стані.
У ремонт вже вклали 200 тисяч гривень. Спочатку планують запустити в роботу одну половину приміщення, де стоятиме 48 корів.
— От, наприклад, на одному паєві пішов бур’ян (це ще пів біди, бо можна скосити), потім корчі, затим березняк та осичина. Відтак, щоб обробити той шматок поля, його треба корчувати. А під деревами збирається надлишок вологи і підтоплює сусідні ділянки, на яких також годі господарювати. І з часом велике поле площею 40–50 га перетворюється на болото, — змальовує невеселі наслідки Сергій Петрович.
Незважаючи на все це, господарство тримається на плаву. Та ще й намагається розвиватися. Придбали новішого комбайна, щось підремонтували. Разом із тим почали реконструювати корівник на 100 голів худоби. У ремонт вже вклали 200 тисяч гривень. Спочатку планують запустити в роботу одну половину приміщення, де стоятиме 48 корів.
Нині облаштовують вигульний двір для тварин та заготовляють корми.
Скажу чесно, нечасто нині невеликі підприємства розвивають тваринництво. Тим більше, що у планах Сергія Гайдучика є розводити саме м’ясну худобу.
— М’ясне скотарство однозначно нерентабельне. Але гляньмо на це з іншого боку. Наприклад, цього року ми посіяли трохи більше зернових: сою, жито, овес. Була думка заробити і розрахуватися за оренду, виплатити зарплату і податки. Але Полісся цього літа затопило, за два дні зливи все плавало. І цілий місяць вода не сходила. Що я там намолотив? Ледь більше, аніж посіяв, — каже Сергій Петрович. — Та вода зійшла, трава відросла, трохи зернових залишилося. Я все скосив, закатав у катушки і вже маю корм. Хоч так виграв. Звісно, не ті гроші, що мали бути, але щось є. А якби не було корів? Мало того, що втратив зернові, так ще з поля ту траву треба було б вивезти, бо її не заореш. Тому худоба потрібна. Волинська м’ясна порода менш продуктивна, але вона вигідна тим, що ці тварини пристосовані до наших умов. Ходять болотами і їм хоч би що.
Орендуючи близько 150 га землі (з них 50 — пасовища), аграрій розраховує утримувати до 100 голів худоби. Нині облаштовують вигульний двір для тварин та заготовляють корми. Адже маючи запас силосу на цілий рік, можна буде вибирати: пасти корів, коли гарна погода, або ж годувати на місці.
