Упродовж багатьох віків Кремль привласнював і нашу історію, і культуру, і мову, і території. Тепер іще страв забракло?
Нехай москалі хлебчуть щі. А борщ — таки український!
Хто б міг подумати, що наша традиційна й улюблена багатьма страва може опинитися в епіцентрі міжнародного скандалу. Хоча київський шеф–кухар Євген Клопотенко запевняє, що не мав наміру розв’язувати кулінарну битву у Східній Європі
«Росія, як завжди, перекручує факти»
Однак саме з початком його кампанії, мета якої — добитися від ЮНЕСКО визнання борщу частиною культурної спадщини України, розгорілися суперечки за право називатися батьківщиною цієї страви. Клопотенко пояснив: спонукало його до такого кроку те, що за межами України поширена думка, начебто борщ — російський наїдок, а останньою краплею став минулорічний допис на офіційній сторінці МЗС РФ у Twitter, де страву названо «найвідомішою й найулюбленішою в російській кухні». «Росія, як завжди, перекручує факти. Вона хоче зробити борщ своїм. Але це неправда, — зазначив український ресторатор, наголосивши, що не варто боятися відплати за цю кампанію: — Вони вже ведуть війну проти нас. Що ще гірше вони можуть зробити?».
Команда з десятка експертів, істориків кулінарії й етнографів зібрала рецепти борщу з 26 українських регіонів, у тому числі й з анексованого Росією Криму.
Євген Клопотенко стверджує, що «предком» борщу на території сучасної України колись був подібний суп, але без буряка. Пізніше, коли цей овоч почали вирощувати на наших теренах, його стали додавати у страву, а перший рецепт борщу був записаний на початку XVIII століття.
Аби довести цю версію, Євген згуртував команду з десятка експертів, істориків кулінарії й етнографів, які зібрали рецепти борщу з 26 українських регіонів, у тому числі й з анексованого Росією Криму. Надані фахівцями матеріали містили фото і документальні докази того, що рецепти передавалися від старших до молодших принаймні трьома поколіннями кожної родини. Організатори проєкту запевняють: попри те, що кожен регіон має свій варіант українського борщу, який відображає відмінності гастрономічних культур, а кожна сім’я додає в рецепт страви ще й власну родзинку, основні складники є однаковими на всій території країни.
«Це перший елемент, який об’єднує всю країну»
Своєрідним підсумком кампанії стало те, що на початку жовтня команда Клопотенка надала експертній комісії результати свого дослідження, а також 5 літрів самого наїдку. «До списку Мінкультури дотепер входили зразки, притаманні окремим регіонам. Це перший елемент, який об’єднує всю країну», — каже учасниця проєкту Марина Соботюк.
Тож перший крок зроблено — до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України за рекомендацією Експертної ради при Міністерстві культури та інформаційної політики включено культуру приготування українського борщу. Наступний — за урядом: у
2021-му Кабмін планує подати матеріали в ЮНЕСКО. Проте не відомо, як далі розвиватимуться події, бо від України вже надійшла заявка щодо кримськотатарського орнаменту і рішення у цій справі ще не прийняте. Тож борщу доведеться зачекати завершення розгляду попередньої заявки, що зазвичай триває два роки.
«Борщова битва» України — «частина війни за привласнену Москвою її національну ідентичність»
У Росії, звісно, не визнають нашу країну батьківщиною цієї страви. Більше того, кампанія команди Клопотенка викликає там бурю емоцій і в кулінарній спільноті, і на найвищих владних рівнях. Так, «Российская газета», що є урядовим виданням, вже наступного дня після ухвалення експертною радою рішення назвала український крок «новою підставою для міжнародного скандалу», а колишній радник Путіна Владислав Сурков ще наприкінці лютого заявляв: «України нема. Є українство, тобто специфічний розлад умів, дивним чином доведений до крайніх ступенів захоплення етнографією. Таке криваве краєзнавство. Сумбур замість держави. Борщ, Бандера, бандура є. А нації немає». Однак емоції — то не аргумент.
І, оскільки доказів бракує, росіяни готові запропонувати українцям «нічию». Зокрема, ресторатор Борис Акімов стверджує, що борщ насправді «не належить нікому». Вторить йому і Віктор Бєляєв, який 30 років працював на кухні Кремля, а нині є президентом Російської кулінарної асоціації. «Найважливіше, що ми їмо разом і смакуємо наші страви. Знаєте, коли люди за обіднім столом, гармати мовчать», — каже він. Але, як зазначає Washington Post, для України такий компроміс абсолютно неприйнятний.
Відрадно, що на Заході розцінюють ці зусилля України як частину ширшого процесу. «Спроби України домогтися міжнародного визнання, що борщ походить з її земель, — це частина війни за привласнену Москвою її національну ідентичність. Це черговий крок в українських зусиллях дистанціюватися від Росії, чиї твердження про історію, культуру, мову і навіть кулінарію часто затьмарюють українські на світовій арені», — пише видання Atlantic Council, що присвятило цьому питанню ґрунтовну публікацію.
«Їжа, як і мова, — то культурний бастіон»
Комусь такі перипетії можуть здатися бурею у склянці води: мовляв, на часі вирішення значно важливіших проблем. Та насправді, як стверджують фахівці, ця ініціатива відображає «великий історичний процес у країні, яка хоче вибратися з міжнародної тіні», тож нема нічого дивного в тому, що це може стати навіть причиною напруження у міжнародних відносинах і «те, що раніше кипіло на малому вогні, тепер може перелитися через краї».
Експерт із соціальної антропології Маріанна Душар, яка пише книгу про борщ, пояснює: «Їжа, як і мова, — це перший і останній культурний бастіон. Ми виростаємо з ними, асоціюємо себе з ними. Країни спілкуються з іншими країнами через кухню».
Борщ посідає особливе місце у шкалі нашої самоідентифікації — так само, як шампанське у Франції чи піца в Італії.
Борщ посідає особливе місце у шкалі нашої самоідентифікації — так само, як шампанське у Франції чи піца в Італії. Українці вважають борщ своїм і докладають зусиль, аби світ це визнав.
За матеріалами unian.ua, bbc.com, galychyna.if.ua, ua.korrespondent.net.
Надія АНДРІЙЧУК.
